---

Михайло Драгоманов, «Вибрані твори. Збірка політичних творів з примітками» т.1, ред. Павло Богацький, Прага 1937.

---

МИХАЙЛО ДРАГОМАНОВ, ЯК ІДЕОЛОГ НОВОЇ УКРАЇНИ

(З нагоди 35-ліття смерти і 50-ліття програми укр. соціялізму)

Вступ

20 червня ц. р. здійснилось 35 літ, як одійшов од нас навіки Михайло Драгоманов, а 6-го вересня ц. р. сповнилось 50 літ першої програми українського соціялізму, витвореної Драгомановим і Подолинським та підписаної ними 1 вересня 1880 р.

Великий обсяг часу розділяє нас від згаданих історичних моментів, але чи своїми ідеалами і думками далеко стоїмо від них ми? Чи становище українського народу змінилось так, що ми могли сказати сьогодні, що і Драгоманов і його програма одійшли в історію і втратили свою актуальність для нас? Чи можемо лише згадувати і шанувати Драгоманова, чи вчитись і наслідувати його? На такі питання відповідь можна одержати лише з порівнянна сьогоднішнього стану України з станом перед 50-ма роками, коли жив і працював Драгоманов, а також з порівнянна науки Драгоманова з сучасними українськими ідеологіями та з критичної оцінки цих ідеологій. Перевівши таку працю, ми б могли належно установити історично-суспільну вартість праці Драгоманова з відповідною до неї пошаною.

I. Життя Драгоманова

Родився Драгоманов 6-го вересня року 1841-го, цеб-то на другий рік після виходу «Кобзаря». Родився в родині дрібного дворянина, нащадка козацького роду, в Гадяцькому повіті на Полтавщині.

Року 1859-го скінчив полтавську гімназію і на осінь вступив до київського університету, який скінчив 1863 року. Залишений при університеті, написав свої наукові роботи з римської історії (1864 і 1869 р.). Роки 1870-73 пробув за кордоном для наукового удосконалення. Вернувшись, був доцентом старинної історії, аж поки не був звільнений проти своєї волі і виїхав з доручення київ, україн. Громади 1875 р. за кордон на завжди. За кордоном жив у Женеві, де видавав книжки, редаґував часописи, співпрацював у європейських виданнях, розвивши велику літературну діяльність. Року 1886 стався болючий розрив з українською Громадою в Київі. Року 1889 перейшов до Софії на посаду професора всесвітньої історії, де й був до кінця життя, вмерши на чужині 20 червня 1895 р. (мавши несповна 54 роки).

Драгоманов став чимсь так великим в історії українського [31] відродження, що значіння його прирівнюють до значіння Шевченка і вважають справедливо батьком модерного визвольного руху та творцем визвольної програми українського народу або коротче -- ідеологом Нової України.

II. Праця Драгоманова

Що нам залишилось матеріяльно від Драгоманова?

Велике літературно-наукове надбання його, що своїм ідейним змістом стало не то-що пам'ятником національного відродження, але воно є й буде чинником дальшого відродженського процесу.

Головніще згадаємо тут:

Три праці з римської історії, в яких маємо незвичайну для 60-х р. р. XIX. віку критику історичних джерел і певний виклад соціологічних поглядів Драгоманова.

4 томи опрацьованих українських народних пісень на суспїльно-політичні теми. «Историческія песни малорусскаго народа» (1874 р.) видані в Київі, а інші 3 томи в Женеві. Один том «Малорусских преданій и разсказов» (1875 р.) подає нам збірку незви­чайно-цікавих матеріялів до характеристики релігії і філософії, соціології і географії нашого народу, упорядкованих ориґінально. В передмові Драгоманов подав проект клясифікації фолкльорного матеріялу і вказав на соціологічний метод, як на едино-науковий метод досліду суспільних явищ.

4 томи дослідів народної словесности (вид. Наук. Т-вом ім. Шев­ченка. Л. 1899 -- 1906).

Переднє слово до Громади (1878).
Шевченко, українофіли і соціялізм (1878 р.).
Историческая Польша и великорусская демократія (1883).
Вільна Спілка (1884).
Чудацькі думки про українську національну справу (1891).
Листи на Наддніпрянську Україну (1893).

Опріч цього на кілька томів набереться його інших статтів, брошур, заміток. З них дуже цікаві огляди укр. письменства, статті про Німеччину, про русько-турецьку війну, про жидівську справу на Україні, полеміка з рос. соціялістами і ин.

Що-до соціялізму Драгоманова, то передовсім для характеристики цього служать:

а) Переднє слово до Громади;
б) Шевченко, українофіли і соціялізм;
в) Малоруський інтернаціоналізм (1880);
г) Нації Східної Европи та інтернаціональний соціялізм (1880);
ґ) Програма 1880 року.

Є ще одна спадщина Драгоманова, варта найбільшої уваги -- це його листування:

2 томи листування з Франком, 7 томів листування з Павликом і ще кілька збірок листів -- це незвичайно живе джерело для пізнання Драгоманова і тодішніх відносин між укр. «інтеліґенцією». [32]

Всі літературні твори Драгоманова -- це таке явище в історії нашої суспільно-наукової і політичної думки, що буде ще довго чинником розвитку українського визвольного руху і пам'ятником великої праці і терпіння апостола української науки. Вивчення праці Драгоманова є найліпшим способом до розвитку свідомости і критичної здібности всіх, що виходять на поле української праці.

III. Науковий світогляд Драгоманова

Ще в одній з молодечих праць (Римская исторія и Тацит) Драгоманов заявив себе позитивістом, ставши на цей ґрунт в 60-х роках, ще коли позитивізм Конта і Д. С. Мілля ледви став відомий в наукових колах. Пізнавати явища позитивно значить: братнілише те, що сприймаємо нашими органами (рецепторами) і перевірити їх критично -- методами формальної логіки, експеріментом (спробою), перевіркою через інших людей, установленням причинових зв'язків.

Щоб установляти зв'язок причин і наслідків, треба досліджувати чинники, які спонукують людей до тієї чи іншої поведінки. В науці йшов і йде великий спір про чинники суспільного життя людей: чи цих чинників є багато, чи всі їх можна звести до якогось одного? Учені здавна поділились на два табори: одні твердять, що чинників є багато (плюралісти), а другі твердять, що всі вони зводяться до одного (моністи).

Драгоманов був плюралістом, як більшість сучасних учених. Через це він не став марксистом, хоч і був у де-чім під впливом теорій Маркса, який виставив тезу і силкувався її довести, що вся поведінка людей, суспільний процес і розвиток суспільства спричиняються розвитком продукційних сил, цеб-то суспільство рухається пір впливом економічного чинника.

Драгоманов сказав не раз -- ні! поведінка людей обумовлюється багатьма чинниками і не раз у своїх творах доводив це, наддаючи більшої ваги чинникам географічним (див. «Историческая Польша и великорусская демократія»).

І справді.

Економічна діяльність людини має метою задоволити вроджену потребу живлення (обміну річовин). Але чи людина має лише цю одну вроджену потребу -- живлення? Ні, є ще й інші, напр.: потреба розмноження. Хіба інстинкт розмноження не рухає нами іноді з нечуваною силою? Хіба наш організм має лише один орган -- шлунок? Органи розмноження є так само могучими чинниками нашої поведінки.

А інстинкт пізнання? Ми маємо мозок, що є вродженим органом пізнання і потреба пізнання є вродженою силою. Формування мови і думки відбувається стихійно, мимо нашої свідомости. Хіба думки не рухають нами?

Так само маємо вроджену потребу охорони нашого життя особистого (інстинкт індивідуальної самоохорони) і життя колективного [34] (інстинкт гуртової самоохорони). А потреба розваги хіба не є вроджена? А потреба спочинку хіба не вроджена?

Отже в залежности від вроджених потреб нашого організму відбувається та чи інша діяльність:

-- розмноження -- діють полові органи і на цім ґрунті виникає безліч форм людського єднання і боротьби, форм організації і діяльності!. Чи можна цю діяльність звести до економічного фактору? Коли закохана пара скінчує життя самогубством через те, що їй заборонено взяти шлюб -- чи це можна звести до економіки?

-- живлення -- спричинює господарську діяльність во імя задоволення потреб шлунку;

-- досвідна діяльність провадиться через інший орган -- мозок. Смерть ученого з бажання відкрити істину не можна звести до економіки;

-- розвага, яка задовольняється ріжними формами мистецтва так само не відноситься до економіки.

Взявши хоч би ці форми діяльности, чи можемо їх звести до економіки? Ні. Чи можна принаймні визнати одну з цих потреб за головнішу, напр. живлення? Ні. Коли не задовольняли-б живлення, то вмерли б з голоду; коли не задовольняли-б розмноження, то вимерло-б людство через безплодіє; коли не функціонує мозок, то згинули б через ідіотизм.

Незадоволення однієї з цих потреб веде до смерти. Яка потреба головніша? Кожна з їх головна. І поведінку людей спричинює кожна. Тому суспільний процес відбувається не лише через економіку, але і через ідеї, і через почуття. Як знаємо з науки, то ще й через вплив космічних сил -- світло, тепло, звук, електрика й інші (клімат, географ. положення, сушу і воду і т. п.).

Отже можна твердити про одну силу, що керує нами? Ні, не можна.

Марксисти (і комуністи і соціял-демократи) твердять про один економічний чинник, але це фікція: саме цей економічний чинник, як приглянутись ближче, є складним чинником («земля, труд і капітал»),

Драгоманов -- плюраліст є вченим, що скріплював справжню науку. Він не міг піти в марксисти і дав інший напрям українському соціялізмові. В цім коріниться одна з причин боротьби між укр. соціалістами і большевізмом.

Метод в дослідах Драгоманова соціологічний, цебто пізнання суспільного життя провадиться шляхом аналізу основних елементів соціяльного явища, розкриттям їх зв'язку і взаїмочинности.

Пізнати суспільство можна лише на основі вивчення його власної природи -- казав Драгоманов.

І він досліджував: історичну минувшість суспільств; такі витвори суспільного процесу, як фолкльор (народня словесність), літературу, науку, релігію, почасти і економіку. [35]

З суспільних процесів він найбільше займався політичним процесом і почасти процесом культурним (виховання), отже був публіцистом і соціяльним учителем.

IV. Соціологічні погляди Драгоманова

Основною одиницею суспільства Драгоманов уважає людську особу, добробут і щастя котрої є для Драгоманова вищим критерієм. Головна форма скупчення осіб -- - громада і товариство.

На громаді, як основній суспільній клітині, Драгоманов будує теорію свого соціялізму («український соціялізм не партія, а громада») -- громадівства. Вільна спілка громад, об'єднаних мовою, для його є основною формою організації соціялістичного суспільства. Союз національних вільних спілок -- людство.

Порода з окремою мовою -- нація, яку Драгоманов рішучо одріжняє від держави.

Громада і держава для Драгоманова є явища якісно однакові, а одріжняються лише кількісно. Людство має організуватись по націях, а тому Драгоманов бореться проти сучасного поділу людства на державу, що сполучують в собі ріжні нації, при чім одна з їх обов'язково пануюча, а з цього панування випливає безліч нещасть для поневоленої нації.

Як бачимо поняття особи, громади і нації, лежить в основі суспільно-структурних поглядів Драгоманова.

Драгоманов досліджував державу, націю, громаду, церкву, клясу, партію й ін. форми гуртування та скупчення людей і з цього вивів свої погляди про громаду, як основну форму соціялістичного суспільства.

Маючи це все на увазі, глянемо на ідеологію Драгоманова.

Основна формула людської мети:

-- «жити по своїй волі на своїй землі» (Переднє слово, ст. 111).

А що це значить?

-- «в рівности і спільному господарстві над усім, що потрібно людям, і єсть корінь волі для людей, маючих свої держави і не маючих їх» (там-же, ст. 114).

Цього досягнути можно в формі організації громади:

-- «Громада мусить бути спілкою вільних людей» (там-же, ст. 115).

Метою політики і є організація таких громад:

-- «От дійти до того, щоб спілки людські, великі й малі, складались з таких вільних людей, котрі по-волі посходились для спільної праці й помочі в вільні товариства, -- це й єсть та ціль, до котрої добиваються люди і котра зовсім неподібна до теперішніх держав, своїх чи чужих, виборних чи не виборних. Ціль та зветься безначальство: своя воля кожному [36] й вільне громадство й товариство людей й товариств» (там-же, ст. 115).

Як мав-би поставитись до цього український народ? Драгоманов відповідає:

-- «Вона (Україна) мусить стати товариством товариств, спілкою громад» (там-же, ст. 114).

Драгоманов указує, що подібний рух вже існує в Европі й Америці:

-- «В західній Европі й Америці є вже сотні тисяч людей, котрі просто прямують до цих порядків. То партія соціяльна-громадська, соціялісти-громадівці (там-же, ст. 116).

З цього висновок:

-- «Ми бачили вище, що українські письменні люде й українське мужицтво прийшли до того, що їм нічого не остається далі, як просто пристати до думок європейських і американських громадівців і по-своєму прикладати їх на своїй землі» (там-же, ст. 118).

Отже шлях України -- соціялізм!

Драгоманов розглядає історію України і знаходить в ній виразну тенденцію простого люду до таких громадських порядків. Запорізьку Січ він вважає за комуністичний витвір українського трудового люду (господарсько-вояцька комуна), але московська неволя обірвала нитку громадівської творчости трудових мас в кінці XVIII стол. Драгоманов пропонує вхопитись за кінець цієї історичної нитки й боротись во імя безначальства і соціялізму, щоб «жити по своїй волі на своїй землі».

Драгоманов установлював дві засади: 1) кожна нація (людська порода) мусить бути сама собі господарем дома і 2) сила кожної нації полягає в її селянстві, а з цього він виводив, що визволення України мусить бути ділом селянських рук, бо «мужицтву ніхто не поможе окрім його самого» (там-же, ст. 104).

Отже -- основна рушійна сила українського народу -- селянство.

Для інтеліґенції Драгоманов установлює з незвичайною прямолінійністю правило поведінки:

-- «Ті люди між письменними Українцями, котрі не хотять, щоб де далі все більше Україна й її мужицтво тратило свої сили -- мусять заректись не йти з України, мусять упертись на тому, що кожний чоловік вийшовший з України, кожна копійка, потрачена не на українську справу, кожне слово, сказане не по-українському -- єсть видаток з української мужицької скарбниці, видаток, котрий при теперішніх порядках не звернеться в неї ні звідки» (там-же, ст. 125).

Хотіли-б ми, щоб всі теперішні українські «націоналісти-патріо-ти» піднялись до такої висоти національного служення українському народу, які вказав Драгоманов цими словами, -- цим заповітом, якому він служив до кінця днів своїх. [37]

Визвольну українську задачу ніхто за нас не визнає:

-- «Сам народ український мусить впорядкувати свою долю, як йому потрібно, скинувши з себе всяке панство і державство» (там-же, ст. 103.)

Чи з цього випливає політика національної виключности? Ні. Сам Драгоманов указує:

-- «Ми тілько мусимо давати одсіч усякому хто дума порядкувати на нашій землі не тілько на шкоду нашому мужицтву, але й не знаючи його, не питаючи його, або й зневажаючи його. Хто ж і чужий працює в спілці з нашими людьми, поважаючи їх, хто пристає до наших громад, а особливо до громад мужицьких, той для нас такий же наш чоловік, як мов би то він був наш і зроду» (там-же, ст. 140).

Центральна ідея, як бачимо, була у Драгоманова та, що визволення України може статись лише власними силами, але коли-б національні меншости з нами співпрацювали, то ми їх шануємо, як сами себе.

Ось цей додаток про «чужих, як своїх зроду» і становить вихідну точку у відносинах до інших національностей.

Навколо цього питання про націоналізм та інтернаціоналізм Драгоманов ходив не-раз, заглядаючи в найдальші глибини його. Його досліди про жидівську справу на Україні, про відносини російського, польського і інших елементів до україн. соціялізму і багато іншого свідчать про це.

V. Націоналізм та інтернаціоналізм

Полемізуючи проти П. Л(аврова), ідеолога руского революцій ного соціялізму, головного редактора рос. часопису «Вперед») Драгоманов дуже яскраво висловився в статті «Малоруський інтернаціоналізм», вміщеній р. 1880 у німецькому виданні «Jahrbuch fur Sozialwissenschaft und Sozialpolitik» (Цюріх):

«Ми закликаємо кождого показати нам в публікаціях українських соціялістичних груп бодай один одинокий рядок, котрий не відповідав би точно духові і букві міжнародньої соціялістичної науки і котрий заслуговував би на назву н а-ціоналізму, а не інтернаціонального соціялізму. Адже ж не можна назвати націоналізмом бажання працювати самостійно та на основі докладного знання місцевих відносин, бажання навчити народ універсальних ідей в його власній, а не в чужій мові. В такому разі були-б національними всі групи самого Інтернаціоналу, -- не згадуючи вже про інші соціяльні групи у Франції, Німеччині, Італії і т. д. Ціла ріжниця між українськими соціялістами і, напр. французькими полягає в тому, що через те, що французька держава існує вже давно і без перерви та що ніхто не боронить Французам вчитись і писати своєю національною мовою, ніхто також не дивується, що [38] французькі соціялісти пишуть для свого народу по-французьки, а не по-італійськи» (М. Грушевський: З починів укр. соціял. руху, ст. 164, або в нас -- ст. 155-156)

Підкреслюючи ідею українського соціялістичного інтернаціоналізму, Драгоманов підкреслює і культурну поступовість його:

-- «В українській соціялістичній літературі рівночасно проголошується війна всім релігійним, національним, політичним і соціяльним ідеям, (підкр. -- М. Ш.), котрі не годяться з універсальним суспільним і науковим поступом -- байдуже, чи поділяє наш народ ці ідеї і чи не створило-би українським соціялістам цілковите чи часткове їх визнання повну часову непопулярність серед народу» (у нас, ст. 157).

. . . «Українські соціялісти, принаймні дотепер, не вчинили нічого такого, що моглоб вказати на їх відхилення від ідей новітнього інтернаціонального соціялізму. Серед них не знайдеться не тільки жадних ознак такого націоналізму, котрий хоче панувати над другими або котрий претендує на моральні і матеріяльні сили інших націй, але й такого, котрий журиться виключно членами своєї національности» (у нас, ст. 158).

-- «Вони (українські соціялісти) -- продовжує далі Драгоманов -- говорять не тільки про цілковиту автономію всіх неукраїнських груп і громад в цій країні (в соборній Україні. -- М. Ш.), але також і про необхідність солідарности і взаємної допомоги в діяльности представників цих груп і громад, а також і сусідів України: Великорусів, Білорусів, Поляків, Чехів, Словаків, Болгарів, Румунів, Німців і Жидів» (у нас, ст. 158).

Конструктивну форму цієї солідарности і взаємної допомоги соціялістів ріжних націй Драгоманов уявляє так:

-- «Українські публікації, виходячи перш за все з інтересів своєї країни, керовані бажаннями, щоб пропаґанда соціялізму велася в ній одночасно і пляномірно на всіх мовах залюднюючих її націй і груп, підкреслювали багато разів необхідність сконституовання одної інтернаціональної федерації соціялістів полудневої Росії і пограничних з нею країв, розуміється, реального, а не лише формального союзу. Як що б такий союз здійснився здолини вгору, цеб то виходив від дійсних робітничих груп, то він міг би завдяки своїм безпосереднім зносинам зі сходом і заходом набрати форми певного роду східно-европейської інтернаціональної асоціяці ї, котра в свій час, як що західно-європейська асоціяція (І Інтернаціонал. -- М. Ш.) в той чи інший спосіб знова відродиться, могла б привести до цього союзу західно-европей-ських соціялістів дійсні, а не фіктивні робітничі групи великої країни, котра досі лишалася майже не порушеною животворним словом універсальних ідей соціялізму».

«Такі є ідеї українських соціалістів». . . , закінчує Драгоманов і лкалд^нго рускі соціялісти ще не доросли до їх. «Ми думаємо -- каже Драгоманов далі, -- що мимо того, що від часів Герцена і Бакуніна слова федерація і навіть анархія є святими словами для руских соціялістів, близчою практичною формою їх діяльности буде якобінізм (підкр. -- М. Ш.), а не той федералізм, про котрий ми говорили вгорі» (у нас, ст. 158 -- 159).

Дійсно, Драгоманов передбачив, що «руский соціялізм» практично виллється в якобинство -- тероризм, доказом чого є сучасний большевизм.

На кінці статті Драгоманов указує, що коли між соціялістами сусідніх народів наросте федеративний період, -- «тоді напевне ніхто не буде більш енерґійним співчленом федерації всіх соціялістичних груп Росії і пограничних з нею країн, як українські соціялісти» (ст. 160).

Розуміється, це було б при тій умові, коли-б Драгоманов дожив до такого періоду і був би ідеологічним провідником українських соціялістів!

Наш час показав, що створення Соціялістичної Ліґи Нового Сходу Европи навіть з програмою усамостійнення України зустрінуте було неприхильно не лише українськими марксистами, але і тими, що вважають себе за чистих. . . послідовників Драгоманова !

Щоб доповнити характеристику національних поглядів Драгоманова, подамо виписку з його «Листів на Наддніпрянську Україну», писаних вже перед смертю, як підсумок всього, що Драгоманов думав про відношення між національним та інтернаціональним:

. . . «Ми признаємо національности, як очевидний факт, як результат певних природних і історичних обставин життя народнього (хоч іноді ще не обсліджених науково і завше перемінних); ми признаємо, що цей факт завше треба мати на оці, при громадській праці, а надто ми признаємо важність найвидніщої національної ознаки, народи ь о і мови, як способу морального зв'язку між людьми. Ми признаємо не тільки право живих груп людей, в тім числі й національних, на автономію, а й безмірні користи, які виносять люде від такої автономії. Тільки ми не мсжемо шукати собі провідних думок для громадської праці, культурної, політичної і соціяльної в почуттях і інтересах національних, бо інакше ми б заплутались в усяких суб'єктивностях, в лісі історичних традицій і т. д. Ми шукаємо таких провідних і контрольних думок в наукових виводах і інтересах інтернаціональних, вселюдських. Через те, кажучи коротко, ми відкидаємо не національности, а націоналізм, а надто такий, котрий себе сам виразно противуставляє людскости, або космополітізму; ми не признаємо примусових думок і почуть, [40] котрі видаються за національні, ніяких обов'язкових історично-національних святощів, а надто ненавистей до других національностей. Д. Вартовий між іншим ганьбить українських радикалів, що вони забувають мої власні слова, висказані-б то «в одному з останніх моїх творів» і признаваємі галицькими радикалами, тоб то, що «розвиток (мас народу) можливий тілько на національному ґрунті». На самім ділі я висказував подібну думку завше, починаючи від своїх перших печатних студій по римській історії (1863), в котрій я вперше здибався зо справою космополітізму й націоналізму в ту пору, як по слову римського ж поета «заполонена Греція заполонила ворога по-бідителя» своєю культурою. Починаючи з тих студій, я всякий раз, коли була потреба, казав одно: космополітізм в ідеях і цілях, національність в ґрунті і формах культурної праці! Я полемізував 30 років проти російських псевдо-космополітів, котрі не признавали української національности, і проти українських націоналістів, котрі виступаючи проти космополітізму, рвали єдину провідну нитку безпохибного людського поступу і саму підставу новіщого відродження національностей і відкривали дорогу до себе для всякого шовінізму, виключности й реакції» («Листи на Над. Укр.», вид. Відень 1915 р. Партії Укр. Соц.-Рев., ст. 37-38).

Чи можна вимагати більшої ясности виразу, щоб зрозуміти напрям Драгоманова: вперед до поступу, в боротьбу за такі цілі українські, які властиві всьому людству! Як бачимо, космополітізм Драгоманова не безнаціональність, а те, що ми називаємо інтернаціоналізмом. Але яка-ж консеквентність в служенню українському народові!

Наведені витяги з праць Драгоманова віють такою сучасною свіжістю, що навіть багатьом сучасним «драгоманівцям» треба наново повчитись у свого учителя, щоб стати соціялістами.

Я більше думаю спинитись при кінці свого викладу над висновками з інтернаціоналізму Драгоманова, а тепер перейду впрост до викладу його соціялістичної програми, на основі котрої він мислив визволення українського поневоленого люду, а також взагалі визволення трудового люду всього світу.

Цю програму, як відомо, було принято Драгомановим, Павликом і Подолинським 1 вересня 1890 р. і опубліковано в 1 числі періодичної «Громади», яку видавано на кошти Подолинського.

Найкращим викладом цієї програми може бути лише перечитання її в дослівному тексті. Я подам основні її пункти. її мусить знати не лише кожний «драгоманівець», а й просто кожна освічена українська людина, щоб правильно зрозуміти, як самого Драгоманова, так і змисл подій на Україні за останні десятиліття. [41]

VI. Соціальна програма Драгоманова

На основі «Переднього слова до Громади» й інших писань Драгоманова С. Подолинський так зформував програму першого соціалістичного українського гуртка, який прийняв її в такій редакції (подаю лише пункти):

«Ці наші думки і бажання ось які:

1. В справах політичних ми бажаємо:
   1. Рівного права для всякої особи, як чоловіків і парубків, так і жінок і дівчат усякої породи (раси).
   2. Неодмінної волі слова, печаті й науки, зборів і товариств.
   3. Безперешкодної самовправи (автономії) для кожної громади в її справах.
   4. Повної самостоячести для вільної спілки (федерації) громад на всій Україні» (Програма 1880 р., ст. 148.)

До цього відділу в програмі є пояснення: що вважати треба за Україну (всю етнографічну територію від Тиси до Кубані, від р. Нарева до Чорного моря); про суспільну будову України (чужинці є пануючими клясами на Україні, а Українці -- поневолені кляси селян і робітників); з цього виходить, що національне визволення Українців є соціяльною справою; далі про права чужих трудових мас, нарешті пояснено:

«Самостоячість (автономія) політична громади єсть, по нашій думці, воля кожної громади признатись до того народу й приступити до тієї спілки, до котрої вона сама схоче, а також воля конче по-своєму впорядкувати всі справи серед себе й усі свої стосунки до других громад» (там-же. ст. 149.).

Драгоманівці вважали, що «працюючі чужинці будуть для Українців узлами, котрі прив'язуватимуть їх до всіх сусідніх пород (націй), з котрими Українці повинні приступити до великої всепородньої вільної спілки (інтернаціональної федерації» (підкрес. -- М. Ш.) (там-же, ст. 149.).

Отже ми в програмі маємо постулят самостійности і соборности України, як необхідну передумову до рівно правности між націями, котрі повинні входити в вільну міжнародну спілку. Для сучасних драгоманівців ці постуляти обов'язкові, коли вони хочуть бути соціялістами-драго-манівцями. Соціялі стичний метод розв'язання національної справи ґарантує свободу і добробут особи, громади і нації, а буржуазний метод «розв'язання» національної справи є заогнюван-ням національних антагонізмів, шляхом до війни. Зразком національної держави, збудованої по буржуазно-шовіністичному методу, є сучасна Польща, Румунія і Чехословаччина. Хотіли-б Українці робітники й селяни створити державу на зразок Польщі та ін.? Це є центральне питання укр. визвольної національної політики.

Підемо далі в розгляді програми: [42]

2. В справах господарських (економічних) ми бажаємо:
   5. Що б усі сили природи й струменти, що потрібні для здобутку корисних людям річей, цеб-то: земля, вода з усім, що в них є, машини й фабрики й т. п. були просто в руках товариств і громад хліборобських і робітницьких і щоб люди не мусіли продавати свою працю в найми панам та багатирям, а робили просто на себе.

      Ми думаємо, що спільна або гуртова власність і спільна, гуртова праця доконче корисніша для людей, ніж осібна; Кр. строкале ж заразом ми думаємо,
      що те, яким способом перемінити осібну власність (собину, батьківщину) на гуртову, а далі, як упорядкувати спільну працю і як ділити вжиток од неї, це мусить залежати від доброї волі кожного товариства й кожної громади. Певно, що розвага й проба (практика) над потребами господарськими навчать осібні громади не тілько спільности праці (коопе-перації) й розумному поділу вжитку од неї посеред самих громад, але й проміж громадами цілих країн і на цілому світі» (там-же, ст. 149-150).

Ця коротко, але ясно викладена соціялістична програма господарства є тим, що складає основу соціялізму. Головна риса її: соціялістичне господарство основане на власній праці, без наймитства! Робітники є разом і господарями підприємств, кооперованих кожне в середині себе і кооперованих поміж собою. Хто цього закону соціялізму, установленому і Фур'є, і Прудоном, і Марксом, і Енґельсом, і Драгомановим не розуміє, той не розуміє, що таке соціялізм, або удає, що не розуміє, як напр. московські большевики.

Вдумаймось: соціялізм вимагає гуртової, спільної власности тих, що самі і працюють в підприємствах чи на землі, а в СССР не так: і земля і фабрики, залізниці і т. п. належуться не громадам працюючих, а державі. З цього важний наслідок: працівники змушені продавати свою працю державним підприємствам. Через те робітництво в СССР є наймитським, яків цілому капіталістичному світі. І господарський устрій СССР самі большевики називають державним капіталізмом. Капіталізм -- чи він приватний, чи держаний -- є капіталізм, -- цебто система визиску найманої праці. Не робітницькі і хліборобські товариства й громади порядкують працею в підприємствах і на землі, а держава, цеб-то організація урядовців, зв'язаних між собою владою зверху вниз, тоді як соціялізм є організацією, будованою знизу вгору.

Програма драгоманівців є максималістична, найлівіша, це програма повного, як бачите, соціяльного перевороту, але вона є протилежна тому, що зробили большевики. Устрій большевицький є не соціялістичний, бо оснований на визиску найманої праці. Це і є причиною, чому українські соціялісти борються проти большевизму.

Але це ще не вся причина боротьби. Через те, що державний [43] капіталізм є системою будованою зверху вниз, через призначення урядовців, а не вибори урядовців, що розпоряджають військом, поліцією, шпіонажем та ще й економічно тримають в залежносте трудову масу, то через це на Україні селяни й робітники не попали до влади; влада призначена з московської гори з тих, хто за Москву, за правительство -- український народ опинився в неволі, не може собою розпоряджати. Україна стала колонією Москви.

Боротьба, значить, неминуча.

«

3. В справах освітніх (культурних) ми бажаємо:
   6. Зросту випрсбованної (позитивної) науки про речі природні й громадські, а також умілостей, з тією наукою зв'язаних.

      Ми думаємо:

      що така наука й умілості (словесні, театр, малярство, різьба, музика) замінять зовсім теперішні віри, через котрі люде стільки ворогували й ворогують проміж себе. Поки ж це настане через вільну науку й проповідь, то ми думаємо, що кожній людині і товариству треба залишити волю держатись такої віри, якої вони хотять, з тим тільки, щоб прихильні до кожної віри (хри-стіяни, жиди, магометанці і т. д.) й до кожного брацтва (штунди, шалопути й інші) содержували свої церкви й попів на свій кошт, ще б навіть на це не було й громадських податків ані громадської праці, а кожний давав би на це від себе, коли сам забажає» (там-же, ст. 150).

Ця культурна програма дуже коротка, в ній говориться лише про три справи -- науку, мистецтво й релігію. Нема про шкільництво і виховання, навіть не згадано, якою мовою розвивати науку на Україні, але з інших творів Драгоманова ми про це докладно знаємо.

Програма далі має головну тактичну засаду українського соціялізму:

«Виступаючи з письменством, ми тим вже показуємо, що не відхиляємось від мирної праці та громадського поступу наперед (проґресу). Тимчасом ми не маємо марних надій. Нігде й ніколи докорінні зміни громадського життя не робились тільки мирним поступом. На Україні, ще може меньше, ніж де інде, можна сподіватись, щоб начальства й панства по-волі зреклись свого панування й через те простому народу на Україні необійтись без оружного бою, й повстання (революції). Тільки це повстання передасть у руки хліборобських і робітницьких громад і товариств сили природи й струменти, потрібні для здобутку. Щоб же старі панські стани й начальства не змогли потім захопити в свої руки знов що з громадського добра й не поновили свого панування, -- треба, при першім случаю, скасувати державне військо й позаводити громадське козацтво (міліцію), в котрому б кожний громадянин мав оружжя і знав з ним обертатись» (там-же, ст. 150). [44]

Отже: програма українського соціялізму вказує, що шлях до визволення -- соціяльна революція.

Закріплення соціялістичного ладу на Україні уявляється Дра-гоманову так:

«Цілком такі (соціялістичні -- М. Ш.) порядки тілько тоді можуть бути й в одній якій країні, коли вони будуть на всьому світі, бо тільки тоді зовсім перестане потреба в вояках і купцях, з котрих скрізь і заводиться панство й багатирство, а за тим і начальство. Для таких порядків мусить также щоб не було попівства й віри, з котрої виходить попівство, бо попівство теж панство й начальство, а віра заводить незгоду між людьми» («Перед, сл.» ст. 116).

Таким чином для Драгоманова ясно, що успіх соціялістичної революції в одній країні обумовлений успіхом в цілому світі, отже Драгоманов висуває постулят світової соціяльної революції. З того ясно, що міжнародня політика Драгоманова основується на інтернаціоналізмі (він називає це і космополітизмом і інтернаціоналізмом). Звідци і постулят інтернаціональної федерації, до якої Драгоманов уявляє шлях через східноєвропейську і потім славянську федерацію, в якій Україна була би самостійною вільною спілкою громад.

Свою ідеологію Драгоманов називає то українським народництвом, то українським соціялізмом, то федеральним соціялізмом, то інтернаціональним соціялізмом. В цих термінах треба розбиратись, щоб правильно інтерпретувати науку Драгоманова.

Центральні ідеї Драгоманова: воля і добробут особи, рівно-правство, соціялізм, федералізм.

Що таке федерація за Драгомановим? Це рівноправна і вільна спілка осіб -- громада; спілка однонаціональних громад -- «держава»; вільна спілка національних «держав» -- Інтернаціонал. Таким чином федерація -- це відносини братерства на основі свободи.

Суспільство, основане на засаді вільного спілкування, спільної власности і спільної праці -- соціялізм. Федерація є методом об'єднання людей знизу вгору.

Весь федералізм Драгоманова - -- соціологічний, котрий забезпечує самостійність Україні в колі примирених націй.

Такий федералізм не має нічого спільного з тим, про який говорить буржуазія, большевики і аґітатори за російську чи польську федерацію. До своєї праці «Нації Східної Европи та інтернаціональний соціялізм» Драгоманов узяв мотто з Прудона:

Qui dit liberte; federation, on ne dit rien.
Qui dit socialisme, dit; on ne dit de nouveau rien.

(Proudhon: Du principe federatif...)

Так: Хто каже свобода, той каже: федерація або не каже нічого. Хто каже соціялізм, каже федерація, або не каже нічого нового. [45]

VII. Революція та еволюція

Перетворення сучасного суспільного устрою в соціялістичний, на думку Драгоманова, є справа затяжна. Хоч переміщення власности на землю й знаряддя продукції з приватних рук на суспільство (на громади й товариство) може статись лише шляхом оружного повстання (революції), одначе перебудова суспільних відносин може статись лише шляхом пильної культурно-господарської праці, як перед революцією, так і після неї.

Це Драгоманов основує на загальних даних науки про розвиток в природі і суспільстві. Цей розвиток -- еволюція. Принціп еволюції лежить в основі світогляду Драгоманова. В своїй автобіографії Драгоманов каже:

«Будучи соціялістом по своїх ідеалах, я переконаний, що здійснення цього ідеалу можливе тільки в певній постепенности і при високім розвитку мас, через що й досяжне більше при помочі духової пропаґанди, ніж крівавих повстань» (див. ст. 75).

В «Передньому слові до Громади» знаходимо пояснення цих слів:

. . . «ми думаємо, що давати дуже велику вагу повстанням, а до того й вірити в те, що велика корінна зміна усіх громадських і господарських порядків, котру звуть «соціяльною революцією» може стати ділом одного великого повстання, навіть і в одній великій країні, -- це показує звичку думати більше про державні справи, ніж про громадські й господарські. Звичка та вкорінилася в людях письменних за ті часи, коли люде, поставлені в державних урядах, . . . думали, що вони можуть державною сидою згори повернути життя й самі думки й звичаї тисяч і мільйонів людей, як їм завгодно. Такі державні думки йшли тоді поруч із сталою наукою про природу, наукою, котра довго навчала, що бог творить в світі чудеса, а потім коли й дібралася до того, що побачила порядок в зміні всього на світі, то все-таки думала про скорі зміни, про перевороти на світі земному, -- Іев геуоіиїіопй (їй §1оЬе іеггеаіге. В XIX ст. багато було повстань, -- а ні одно з їх не здолало змінити до коріня порядків не то громадських і господарських, а навіть державних. Недавніми часами й науки про природу, геологія і біологія, показали, як помалу йдуть всі зміни на світі і замінили слово геуоіиінщ на слово еуоіиїіод (розпускання, зріст). Нова наука природня мусить перевчити письменних людей і в їхніх думках про зміни порядків громадських, відучити від звичок держати свої думки найбільше на державних справах та державних змінах, та скорих переворотах та повстаннях, і привчити пам'ятати, що всі порядки в людських громадах ростуть, а не робляться відразу (розбивка -- М. Ш.) і що державні, чи противудержавні заходи й повстання -- тільки частина тих приводів, якими посуваються зміни в людському житті, а далеко не все. [46]

До того ж і наука про громадське життя де далі все більше виясняє, що державні порядки колись, тоді, як найголовніше діло державне була війна, були корінем і господарських змін, напр. забирання землі вояками, -- а тепер державні порядки найбільше -- тільки покрівля порядків господарських і наслідок думок людських, і що значить їх, ні заложити, ні повалити в кінець не можна відразу. Сама думка про «безначальство» відкидає всяку думку про переміни згори вниз, а не знизу вгору, -- від особи до товариства й далі і примушує перемінити слова revolution sociale на evolution sociale і вменшити віру в самі повстання. Повстання можуть починати будити громадський розум, можуть кінчати старі порядки, котрі вже підкопані з усіх боків інакшими способами..., а зробити нові порядки та ще й громадські і господарські саме повстання не може.

Навіть повалені старі порядки, особливо громадські й господарські, вертаються безпремінно «на другий день повстання», коли їх нічим замінити таким, щоб господарські потреби людські так чи сяк задовольнялися, - -- аз тими потребами люде не ждуть довго. . . Сила зросту нових грсмадівських порядків значить не стільки в повстаннях проти старих порядків, а особливо не в скасуванні державних порядків, скільки в зрості малих і великих товариств між людьми, в зміні звичаїв і думок (розбивка тут і в дальших рядках - -- М. Д-ва) людських по всіх громадах якої країни, коли не всіх країн, хоч би на перший раз самих європейських, в цілім ряді праць зовсім не політичних, а громадських і господарських, родинних і наукових» («Переднє слово», ст. 131-133).

В іншому місці Драгоманов знову вертається до вияснення поняття «соціяльна революція».

. . . «Саме поняття соціяльна революція не має змислу, коли розуміти слово революція в звичайному значінні горожанської війни. . . Революція, як оружне повстання певної меньшости (більшости нема чого повставати), є поняття круга відносин політичних, державних і там має повний змисл, бо певної меньшости буває досить для повалення дан-ного зверхнього державного ладу й установлення іншого, хоч не все буває досить для укріплення його. Але що може зробити яка-небудь меншість в такій справі, як заведення спільного використування дібр, що вимагає добровільної згоди й високого морального розвитку великої більшости населення?! Тут і не дуже велика більшість не вистане. . .

. . . «Для того, щоб люде могли міцно заступити старий порядок новим, особливо таким складником, як націоналізація чи навіть інтернаціоналізація власности, треба, щоб вони мали в умах готовий плян такої [47] організації, який виробляється, чи ліпше сказати, виростає рядом досвідів у постійній, ріжносторонній боротьбі з відживаючим порядком і в таких самих спробах заведення нових порядків. Цей ріст і творить суспільну еволюцію, в якій воєнні акції, як вибухи клясової ненависти, бунти і революції, очевидно, неминучі, але творять тільки часть її і при тім зовсім не найосновнішу» («Le Revolte» про ілюзії конспіраторів і революціонерів. «В. С.». № 49, 1882).

Ми подали ці довгі виписки з писань Драгоманова тому, щоб слухачі і читачі поважно спинилися коло цього важного питання. Хто як його розуміє, той таку й тактику пропонує. Намітити шлях до якоїсь суспільної мети можна лише при умові ясного розуміння питання про соціяльну революцію і еволюцію.

Перш над усе, за Драгомановим, у громадському процесі, як і в природньому, є свої закономірности для змін, іґнорувати ці закономірности не може той, хто хоче йти певно і твердо до мети. Для змін треба мати плян, виготовлений на засадах чистої (досвідної) науки. Революції є неминучі, як частина суспільної еволюції, але революціями не витворюється новий лад, лише або розбуджується думка, або завершується зміна, підготовлювана свідомою працею. Лише зміни порядків громадських і господарських, родинних і понять наукових ведуть до переміни суспільного устрою в праці більшості! населення. «Звичка й користь більше мають сили над людьми, ніж слово й розум», каже Драгоманов у «Передньому слові» (ст. 141). Отже захоплення влади зброєю не досягає того, що нам треба: зміни суспільного ладу.

Можна сказати, що Драгоманов полемізує з мовсковськими большевиками і українськими ворохобниками, які балакають лише про владу, владу, владу. Большевики силкуються ще й перевиховати людей і перебудувати суспільну структуру, що ж до українських політичних скороспілок, то їх ви бачите кругом: вони говорять -- говорять -- говорять, але нічого не будують ні в области господарства, ні культури, ні навіть політичної організації. Вони висміюють навіть культурно-господарсько-політичне будівництво інших, особливо радуються, коли воно не вдається. Я б міг дати багато прикладів такого відношення до праці теперішніх драгоманівців (с-рів): оскільки вони поклали в основу своєї праці науку (соціологію) і оскільки організують школи, видавництва, кооперативи, то ця праця зустріває не раз насмішливе відношення з боку політичних горобців, що лехковажно цвірінькають про «акцію», але не організують її і не розуміють акції, що ведеться іншими.

Що минуло 10 літ після захоплення України чужинцями і що стан української справи не змінився на ліпше, то цього якраз не розуміють ті, що все даремно чекають повстання «через два місяці». Цей політичний ілюзіонізм є властивий якраз тим, котрі не займаються науковим вивченням суспільного життя. Політична демагогія -- це їх засіб в осередку темної маси. Тим часом, політичному реалізму можна навчитись лише у Драгоманова! [48]

VIII. Засади тактики Драгоманова

З усього раніш сказаного можна вже дещо вивести і про систему тактичних засобів і про конструкції Драгоманова.

Перша засада тактики Драгоманова: робити що-дня те, що можна з данними силами зробити. З цього виникла праця Драгоманова над виробленням програми-мі-німум. яку можна було здійснити в тодішніх історичних обставинах. Це відома «Вільна Спілка», що вийшла 1884 р. з підзаголовком: «Опьіт украинской политико-соціальной программьі». Змістом її є: організація товариств «Вільних Спілок» для боротьби за перебудову Росії на федеративних засадах, за здобуття громадських свобод. В книжці Драгоманов розкрив блискучо зміст демократії, яку вже можна завести в межах капіталістичного ладу.

В «Передньому слові до Громади» Драгоманов каже:

. . . «люде, що посвятились на те, щоб послужити українським громадам, мусять, добиваючись до тієї конечної цілії («безначальства» -- М. Ш.), користуватись усякими й малими змінами теперішніх порядків, котрі хоч в чому небудь, хоч на час поліпшують долю тих громад, а найбільше такими, котрі влекшують людям і громадам спосіб збіратись до куп, вкупі роздумувати про своє життя й пробувати поставити його інакше» (ст. 118 -- 119).

Улюблений тепер, скажім, у большевиків спосіб висловлюватись «або все, або нічого» і «чим гірше, тим ліпше» Драгоманов засуджує, бо ні біологія, ні соціологія не підтверджує, щоб такий стан приймався між людьми і навіть між тваринами.

«Ніяка жива тварина не витерпить, щоб не вхопити хоч ту частину, яку можна вхопити, з того, що їй треба, а з другого боку -- усяку так можна заморити, що вона вже й ногою не двигне сама, а з третього -- підживившись трохи, усяка забажає більшого, а далі й усього, що треба» (ст. 119).

Звідци й виник у Драгоманова погляд на потребу чесного компромісу, як методу суспільної боротьби в нереволюційний час:

. . . «В компромісі чоловік не зміняє й не таїть якости своїх думок, а тільки стремлячися в певну хвилину до того, щоб його думки стали законом для громади, ставить в цю хвилину таку їх скількість, яка на той час може бути засвоєна громадою, і прийме для того поміч і других людей, котрі в цій точці згоджуються з ним, хоч не згоджуються в інших, при чому ніхто не таїть від другої сторони своїх оснівних думок» («Народ», 1891 р., ч. 3).

Нерозуміння багатьма людьми суті і значіння компромісу, як технічного способу просовуватись вперед, приводить людей до опортунізму, цеб-то постійного шкутильгання на одних випадках, яким людина без намислу підпорядковується і [50] веде свою тактику під диктат цих випадків, не стараючись боротись проти їх, протиставити свої «випадки».

Опортунізм завжди е продуктом не обдуманого компромісу, а страху і нерозуміння суспільної ситуації. Опортунізм ніколи не думає про кінцеву мету, а це якраз і робить опортунізм огидним, особливо в соціялістичній політиці. Драгоманов дає вказівку про тактику компромісів, які ведуть до мети:

-- «Звісно, ні один з тих, хто поставив собі ту конечну ціль, про яку ми сказали вище, тоб-то цілковите безначальство й цілковите громадство, -- не може вдовольнитись малими змінами в теперішніх порядках, а добившись їх, буде добиватись все більшого й більшого. В самих менших змінах, в змінах державних, він буде байдужний до того, як там впорядкується вище державне начальство, а більш налягатиме на те, щоб вбільшити власне волю кожної особи в слові й праці, волю кожної людської породи, спілки, громади, країни, -- щоб, скільки мога, вменшити силу державного начальства, чи то царського, чи гетьманського, чи то управи (адміністрації), чи самої виборної ради (парляменту), перед силою особи, громади, і щоб дати їм більше способу для того, щоб заложити живі початки порядків безначальних: безпанських і бездержавних». («Переднє слово»... ст. 120).

Ледви чи можна вказати в українській соціологічній літературі більш яскраву формулу реалістичної політики компромісу, як ця форма Драгоманова!

З вищенаведених засад Драгоманов виводить і тактику українських соціялістів.

«Ми думаємо, що наша Україна, котра не має ні свого попівства, ні панства, ні купецтва, ні держави, а має доволі розумне від природи мужицтво -- залюбки прийме науку про безначальні й товариські порядки, що через те на тій Україні варто працювати громадівцям, а найбільше тим, котрі зросли на Україні» (там-же, ст. 121).

Драгоманов каже далі, що про способи праці цих соціялістів можна б викласти на основі всесвітнього досвіду і висновків теоретичної науки, «але ми ліпше будемо виводити ті думки з перегляду того стану, в якому стоїть тепер наша Україна» (там-же, ст. 122).

Це так характерно для Драгоманова -- соціолога, що виводить тактику на Україні з вивчення українських обставин:

«Ми думаємо, що усяка громадська праця на Україні мусить мати українську одежу -- українство. Звісно, те «українство» не може бути в цілях праці. Цілі праці людської однакові на всьому світі, як однакова здумана наука (теоретична, -- М. Ш.). Але прикладна наука неоднакова скрізь. Так і з громадською працею: в кожній країні, в кожній людській породі, далі, навіть, в кожній громаді й коло кожної особи -- мусять бути осібні підходи й приводи до [51] однакової цілі; кожна країна й купа людська може показати більш ясно, ніж другі, потребу й спосіб тієї чи іншої з тих праць, того чи іншого способу праці, потрібної для всіх людей» (там-же, ст. 122).

Цим поглядом Драгоманов одріжняється від багатьох навіть сучасних укр. політиків, які і не думали виучувати і досліджувати населення України, щоб з цього вивчення виводити правила політичної поведінки і програму реальної праці. Драгоманов перший в своїх творах зазначив основні методи соціяльної структури України: контраст села і міста, соціяльну неповноту української нації (відсутність нац. попівства, панства, купецтва, бюрократії і взагалі буржуазних груп), а з того зробив висновки для збудування визвольної програми.

Ще одне незвичайне правило: український соціялізм не партія, а громада. Зрозуміло, що коли державні зміни мають мале значіння, то Драгоманов логічно відкинув партію, як організаційну форму соціялістичної праці. Натомість розвинув теорію громади, як основної одиниці соціялістич-ного суспільства. Друга половина «Переднього слова» присвячена розглядові завдань укр. соціяліста в громаді. Не йти з України, працювати в громаді, стати корисною для неї людиною -- таке завдання всіх, що розуміють, що без практичного пристосування своїх сил на праці в народній масі нема активного соціялізму!

Далі: праця і боротьба соціяліста мусить бути основана на моральному ґрунті, бо «чисте діло вимагає чистих засобів».

Нарешті: наукова правда - -- вище всього, бо «неправда -- не просвіта».

Організаційне правило для українських соціялістів: працювати в межах нації без огляду на державні кордони. Соціялістична організація не по державах, а по націях. Звідци вимога: щоб українські соціялісти творили одну організацію скрізь, де є українські маси.

В згоді з цим з'їзд радикальної партії постановив у 1906 р., щоб закликати українських соціялістів творити одну соціялістичну партію на Наддніпрянщині, в Галичині і навіть в заокеанських колоніях! Як знаємо з фактичного стану річей, навіть тепер цей постулят Драгоманова не здійснений ще й досі.

Яке мало-би бути відношення українських соціялістів до тих держав, де живе український народ?

-- «Далеко можливіще для Українців добиватися в тих державах, під котрими вони тепер, усякої громадської волі за поміччю других пород, котрі те-ж піддані тим державам». («П. Сл.» ст. 112).

Це правило особливо значне для нашого часу: Його використовує українська буржуазна інтеліґенція, котра контактує з іншими націями тих держав, де живуть Українці. [52]

IX. Критика і оцінка ідеології Драгоманова

Розглядаючи творчість і діяльність Шевченка, Драгоманов висловився, що Шевченко не був і не міг бути соціялістом з огляду на те, що Україна аґрарна, не має розвинутої системи найманої праці, промисловости і міст.

Дивовижно звучить це твердження: та-ж ми у Шевченка знаходимо погляд на спільну земельну власність в «Холодному Яру»:

По якому правдивому,
Святому закону
І землею, всім даною,
І сердешним людом
Торгуєте? Стережіться ж,
Бо лихо вам буде. . .
Бо в день радости над вами
Роспадеться кара,
І повіє огонь новий
З Холодного Яру!

Опріч того зустрічаємо у Шевченка таку формулу:

Чи є що краще, лучче в світі,
Як укупі жити,
Добро певне братам добрим
Спожить, не ділити.

Хіба це не є формула соціялізму?

У Шевченка знаходимо і прямий вираз спочуття «комунізмові», як за його часу називався соціялістичний рух в Европі за революції 1848 р. В Росії за часів Шевченка дуже мало було відомостей про соціялізм. Шевченко не був теоретиком, а лише поетом, одначе його напрям цілком виразний -- на суспільну революцію, на визволення робочого люду. Пригадайте його передсмертні молитви, в яких він жадає перемоги робочого люду над панством.

Можемо згодитись, що у Шевченка нема теоретичної розробки соціялізму, але всі його тенденції є клясові, направлені на перебудову суспільства на засадах трудової демократії. Це становище відповідає інтересам соціялізму. Соціялістом людина може стати і в аґрарному суспільстві, з нерозвиненими містами і слабим промислом. Доказом цьому є. . . сам Драгоманов. Драгоманов був на похоронах Шевченка, як представник молодшого покоління. Чи Україна 60 -- 70 р. р. дуже одріжнялась від України 40 -- 50-х р. р. XIX ст.? Ні. Вона була і тоді та навіть і теперь аґрарною. Зі становища Драгоманова не лише Шевченко, але й сам Драгоманов і ми начеб-то не могли стати соціялістами, а тимчасом Драгоманов став основоположником українського соціялізму в аґрарній країні. І сьогодні ми згадуємо 50-літню річницю першої програми українського соціялізму.

В чім же річ? А в тім, що Драгоманов був під де-яким впливом марксизму і помилково думав, що соціялізм може виникати [53] лише в країнах промислових. Що Драгоманов був під впливом марксизму -- показує і його друге твердження ніби-то держава є покрівлею над справами господарськими. Ця «покрівля», ніщо інше, як твердження Маркса про політику і державу, як надбудову (uberbau) над економікою.

Одначе Драгоманов не був марксистом, про що він сам виразно заявив у листі до Ю. Бачинського:

«Ви знаете -- пише він, -- що я не згоджуюсь з філософією історії і політики виключно економічною, бо вважаю її за свого роду метафізику, а життя людське за занадто складне, щоб його пояснити лише одним елементом. Але я нічого не маю проти і однобічної доктрини, коли вона веде до досліду нових фактів. На лихо марксисти, або ліпше -- енґельсісти рідко коли досліджують що, а просто а priori чертять історичні і політичні фігури, часто зовсім фантастичні» (Переписка Др-ва з Ю. Бачинським, ст. 7-8).

Одначе він користав з «однобічної доктрини», яка, напр., устами Енґельса сказала, що «коли-б не було античного рабства, то не було-б сучасного наукового соціялізму». Висловлена тут ідея логічного зв'язку між такими явищами, як античне рабство і сучасний науковий соціялізм справді вказує на «метафізику» марксистів, які чертять іноді фантастичні фігури. Тимчасом і Драгоманова торкнулась ця метафізика, коли він виводив думку, що в країні аґрарній з не-розвиненими містами не може свідома людина стати соціялі-стом!

Далі ми мусимо вказати, що і славний вираз «український соціялізм не партія, а громада», треба відповідно очистити від де-яких непорозумінь. Драгоманов, кладучи в основу конструктивного соціялізму гро м'а д у впадав в де-яку однобічність. Він мислив , як трудову спілку, тимчасом такою громада мусить стати в сучасна сельська і особливо мійська громада є складним сполученням ріжних суспільних клясів. Де є кляс, там буде і його активна сила -- партія. І кляс і партія в сучасному суспільстві є рушійними силами соціялізму. Отже: як можна сказати, що «український соціялізм не партія»? Комуністи, напр. кажуть, що творцем соціялізму є партія. Вони навіть зійшли з чисто клясової політики, поставивши партію над робітничою клясою. Коли ми дослідимо соціялістичні теорії і рух, то побачимо цікаве явище: основною силою соціялістичного руху і його формою приймають теоретики ріжні суспільні скупини: марксисти -- кляс, леніністи -- партію, синдикалісти -- проф. спілку, гільдейці -- гільдію, релігійні люде -- церкву, кооператори -- кооперативу, теоретики державного соціялізму -- державу, Драгоманов -- громаду.

Описуючи форми організації і функції якогось суспільного скупчення, теоретики перегинають палку в другий бік і по-за своїм улюбленим об'єктом недобачають де-чого дуже важного, а власне: [54]
суспільство є сполученням всіх вищеназваних скупчень, кожне з їх відповідає якійсь людській потребі і кожне з їх грає певну, іноді дуже важну, соціяльну роль, але не виключну; кожне з їх не є абсолютом, а функціонально-залежним від інших суспільних скупчень, тому будувати наукову теорію соціялізму, цеб-то теорію перебудови цілого суспільства, можна лише на досліді всієї сукупности суспільних явищ. Перебудову суспільства можна мислити, як одночасову зміну всіх суспільних явищ в структурі і функціях скупин, аґреґатів і суспільство. Інакшими словами: науковий соціялізм може бути лише, як інтеґральний соціялізм, виведений з вивчення усієї суспільної дійсности. І даремно говорити: соціялізм - -- це партія, соціялізм -- це кляса, соціялізм це держава, синдикат, гільдія, кооператив. Даремно також говорити, що «соціялізм не партія, а громада». Бо як порівняти село і місто, то повстане зразу питання: яка громада? Чи сельська чи мійська? Драгоманов усі надії свої зв'язував зсельською громадою. Тимчасом, ось за большевизму на першому місці стоять партія, кляс, держава, місто, а сельська громада є предметом поневолення і визиску.

До сельської громади Драгоманов прийшов через досліди структури населення України. Він правильно вказав, що українська нація -- це мужицтво (селянство), але це було навіть за його часів не зовсім точно, бо й тоді було ще українське ремісництво (це добре вияснив приятель і однодумець Драгоманова др. Сергій Подолин-ський в своїй книзі «Ремесла і хвабрики на Україні» -- 1880.), а тепер ми вже знаємо, що українська нація -- це селянство, робітництво, ремісництво і інтеліґенція з пуп'янками й інших клясів -- дрібної буржуазії і де що поміщицтва. Тепер, як і тоді є місто на Україні. Що робити з містом? Відповіді на це питання у Драгоманова не знаходимо виразної. Все суспільство обернути «в громади вільних людей» -- це добре, але коли чужинці творять багато мій-ських громад та й таких, що мають право входити в союзи з своїми одноплеменними сусідними народами по своїй волі, то. . . українське село не справиться з ними. Це добре показала і Велика Революція 1917 року.

20 вересня 1930 Дітройт.

Микита Шаповал.