ПЕТРО КРАПОТКІН.
ДО МОЛОДЇЖИ.
ПЕРЕКЛАВ
МИХАЙЛО ЛОЗИНСЬКИЙ.
ЛЬВІВ.
НАКЛАДОМ ПЕРЕКЛАДАЧА.
1910.Петро Крапоткін, потомок старинного князівського роду, уродився 1842 р. в Москві. Скінчивши в 1861 р. з відзначенєм корпус пажів у Петербурзі і маючи до вибору або службу при дворі або в війську, вибрав сю останню і як офіцир амурського козацького війська виїхав на Сибір, де перебув до 1867 р., працюючи над власною осьвітою та беручи участь в ріжних наукових експедиціях. Потім покинув військову службу, вернув до Петербурга і вступив до університету, на математичний віддїл математично-природничого факультету, а рівночасно працював у Ґеоґрафічнім Товаристві як секретар секції фізичної ґеоґрафії. Вже тодї вславив ся він ґеоґрафічним відкритем, що головні гірські пасма Азиї йдуть не з півночи на південь і не з заходу на схід, а з південного заходу на північний схід. Його ждала наукова каріера, Ґеоґрафічне Товариство вибрало його своїм секретарем, але він чув, що не може, не сьміе замкнути ся в кабінетї вченого, що голос його совісти кличе його на громадську роботу. І він зрік ся вибору тай виїхав (1872 р.) за границю, щоб пізнати революційний робітницький рух.
В Женеві познакомив ся з обома Групами тодїшнього Інтернаціонального Робітницького Товариства, з Марксістами і Бакунїстами, і прилучив ся до останнїх, став анархістом. Вернувши до Росії, став членом петербургського кружка Чайковцїв, який вів соціяльно-революційну пропаганду між міським і сїльським робучим народом. Арештований просидів три роки (1873—1876) в Петропавловській кріпости, а перенесений задля недуги до військового шиталю, втїк і виїхав — сим разом уже на все — за границю.
Спершу осїдає в Швайцарії і закладає в 1878 р. в Женеві двотижневник „Le Revolte". Прогнаний в 1881 р. з швайцарської теріторії тамошним правительством, переносить ся до пограничного францусзкого місточка Тhonon, щоб не переривати безпосередніх зносин з Женевою і тою роботою, яку він там вів. Та швидко француське правительство арештує його (1882 р.) і вмішує в Ліонський анархістичний процес (1883 р.), в якім його засуджують на 5 лїт тюрми. В 1886 р. під натиском агітації француських поступових кругів його випускають на волю, але незабаром під натиском російського правительства видалюють із Франції. Він переносить ся до Льондону і там живе й доси.
В сучаснім соціяльнім русї Крапоткін звісний як аґітатор, публіцист і найвизначнїйший теоретик комуністичного анархізму. Науковий сьвіт цїнить його також як ученого природника. Його твори, писані головно по француськи або по анґлїйськи, перекладено на богато мов. Важнїйші з них: „Слова бунтаря" і „Здобуте хлі'ба", дві збірки передових статей ї „Le Revolte", з яких перша присьвячена критицї сучасного устрою, друга основам суспільної організації після соціальної революції, „Новочасна наука і анархізм", „Анархія, її фільософія і її ідеал", „Держава і її роль в історії", „Хліборобство, промисл і ремесло", „Взаїмна поміч в розвитку", „Історія великої француської революції", „Ідеали й дійсність у російській літературі" (історія російської літератури), в кінці „Записки революціонера", які в прегарній формі споминів знакомлять нас з тими обставинами російського і західноєвропейського житя, серед яких ріс, розвивав ся і працював Крапоткін. Усї ті твори вийшли в одній з більш доступних нам мов: німецькій, російській та польській*).
*) Докладнїйший нарис про Крапоткіна поміщений у моїй збірцї біоґрафічно-лїтератуних нарисів п. н. „Люди" (Драгоманов. — Франко. — Павлик. — Сембратович. — Бєрнзон. — Реклї. — Крапоткін. — Толстой. — Тургенев. — Ґарібальді), Львів 1909. Стор. 132. Цїна 1 50 кор.
Поклик „До молодїжи", який подавлю ось-тут у перекладі", був поміщений в 1880 р. в „Le Revolte" і опісля ввійшов до збірки „Слова бунтаря" („Parles d'un Revolte"), а крім того був видаваний окремою брошурою безліч разів майже в усіх европейських мовах. Нехай-же він заговорить і до нашої молодїжи словами чоловіка, який дїлом ствердив свою любов до народу, ставши з князя провідником і борцем народнього визволеня.
Ще слово про термінольоґію. В чиї вуха обили ся агітаторські вигуки, що анархісти, се „найбільші вороги соціялїзму і соціялїстичного робітницького руху", той здивуєть ся, знайшовши у Крапоткіна на означене того самого круга ідей терміни соціялїзм і анархізм. Але хто познакомить ся з історією соціялїзму й соціяльного руху в 19-ім столїтю, особливо-ж від часів Інтернаціонального Робітницького Товариства (1864); з боротьбою, яку вели між собою в сїм товаристві два напрями, репрезентовані один Марксом, творцем т. зв. наукового соціялїзму, на якім опираеть ся соціяльна демократія, а другий анархістом Бакунїним; з еволюцією тих напрямів, якої результатом було те, що соціяльно-демократичний напрям з партії соціяльної революції в імя соціялїстичного ладу став у дійсносте партією соціяльнйх реформ у межах теперішного ладу, обявляючи рівночасно свої змаганя єдиним, правдивим, науковим соціялїзмом та пятнуючи другий напрям, анархістичний, який остав при прапорі соціяльної революції в імя соціялїстичного ладу, „ворогом соціялїзму і робітницької кляси", — той зрозуміє, що в дійсносте комуністичний анархізм являєть ся одною з доктрин соціялїзму.
Таким чином не можна говорити про противенство між соціялїзмом і анархізмом, а хиба тільки між доктринами соціялїзму: анархістичною і соціяльно-демократичною. Вважати-ж анархізм противенством соціялїзму, а анархістів „ворогами соціялїзму і робітницького руху" може хиба той, хто вважає соціяльну демократію „єдиною, сьвятою, соборною і апостольською церквою" соціялїзму.
Та що з тої „церкви" вигнано соціялїстичного духа, про се клясичним сьвідоцтвом являють ся хоч-би недавні слова довголітнього члена німецької соціяльної демократії, д-ра Фрідеберґа, який в кінцї звернув ся до робітників з отсим зазивом:
„Коли нинї хочете прочитати свобідне слово, слово, яке захоплює цілу індівідуальність, заставляє живійше бити наше серце, то мусите йти до анархістів, бо в соціяльно-демократичній пресї рідко де подибуєть ся таке слово. Не знаходжу досить слів, щоб вам покласти на серце: Читайте анархістичну пресу, читайте писаня Петра Крапоткіна, Жана Ґрава, Елїзе Реклї й инших, — там знайдете елементи свободи, дальшого розвитку, які теперішня соціяльна демократія дуже часто занедбує"*).
*) Див. його промова про парламентаризм і Генеральний страйк, виголошена 3. серпня 1904 р. в Берлїнї і видана окремою брошурою п. н. Parliamentarismus und Generalstreik, Vortrag von Dr. R. Friedberg.
Сими словами я й поручаю українській молодїжи отсей поклик Крапоткіна.
М. Лозинський.
Хочу тепер поговорити з молодїжю. Старі люди — старі серцем — нехай ліпше не читають сих слів: їм вони нічого не скажуть. І.
Приймім, що ви доходите до двацятого року. Ви скінчили науку і швидко вступите в житє. Ваш ум, сподїваю ся, свобідний від пересудів, якими старали ся його наповнити: ви не боїте ся чорта і не ходите до церкви відмовляти молитви та слухати проповідий. Що ще важнїйше, — ви не належите до тих нещасних дїтий столїтя, яке розкладаєть ся, що одіті по найновійшій модї волочать ся без діла і вже з молодих літ мріють про те, як би за всяку ціну нарозкощувати ся житем. Думаю, що в вас є серце, яке бєть ся для чогось ліпшого.
Перед вами стоїть поважне питане: „Що робити?" Воно уноситься і перед вами, мучить вас. Будучи молодим, ви справді чуєте, що коли ви вчили ся стільки лїт ремесла чи науки — очевидно, коштом суспільности — то вам треба використати ваше знане не для того, щоб жити чужою працею, а для того, щоб самому бути чимсь корисним. Треба би вже бути дуже зіпсутим, щоби не хотіти навіть в ті роки своє знане, ум, чи енергію обернути для визволеня народу, який тепер чахне в нужді і темноті.
Ви мрієте про те, — неправда-ж? Придивім ся тепер, шо треба робити, щоби здійснити ваші мрії.
Я не знаю, в яких обставинах ви вродили ся. Може доля була для вас ласкава і вам удало ся здобути поважне знане: перед вами поле дїяльности лікаря, лїтерата чи ученого, — широке поле, на якім треба богато сил, і ви чуєте в собі ті сили. А може ви добрий ремісник: ваше знанє не таке дуже велике, але за те ви мали нагоду придивити ся важкому житю робітника.
Лишім ся при нашім першім припущеню, а потім вернемо до инших. Припустім, що ви маєте стати от хоч-би лікарем.
Завтра покличе вас якийсь бідно одітий чоловік до хорої. Поведе вас по брудних, вузких вулицях. При сьвітлї слабої лямпи перейдете в заповітренім воздусї двоє, троє, четверо брудних сходів, а там в холодній, пустій хатї побачите на нужденній постелї хору, прикриту брудними лахами. Худі, нездорозі діти, напів-голі і дрожачі від холоду, дивлять ся на вас переляканими очима. Муж вам скаже, що він був усе своє жите занятий 13 і 14 годин денно при якійсь роботі, та тепер 4 місяці вже без роботи. Безробітє в його фаху не рідке, що-року повтаряєть ся. Коли він давнїйше був без роботи, ходила його жінка на поденну роботу і хоч щось заробляла. Вона прала, може таки ваше біле, і приносила до дому якийсь гріш. Але тепер вона від двох місяців хора, і нужда родини просто страшна.
Що-ж ви, докторе, запишете хорій, пізнавши, що її хороба, се ніщо инше, як лиш загальна малокровність, недостача доброї поживи і здорового воздуха? Може кусок доброго мяса? Рух на сьвіжім воздусї? Суху комнату зі сьвіжим воздухом? Яка іронія! Коли-б та жінка могла собі на все те позволити, то була-б се вже давно зробила, не ждучи ваших рад.
Коли в вас добре серце і ваша проста, чесна розмова подобаєть ся простим людям, то родина розкаже вам ще дещо. Скажуть вам, що та жінка в сусідній комнатї, яка так страшно кашляє, се бідна прасовачка; що сходами низше всі діти хорі на пропасницю; що прачка в партері не діжде вже весни і що в сусіднім домі ще гірше.
Що-ж ви скажете всім тим хорим? У вашій голові крутять слова: „Добра пожива, зміна воздуха, лекша робота"... Але язик не повертаеть ся говорити про се і ви виходите від них з роздертим серцем, з проклоном на устах.
На другий день, коли ви думаете ще про нещасливих мешканців того нужденного дому, приходить ваш приятель-карієрист і розказує вам, як то приїхав по нього льокай з богатого дому. Треба було відвідати льокаторку богатого мешканя, замучену безсонними ночами даму, що все своє житє посьвятила тоалетам, візитам, балям і суперечкам із грубим мужем. Ваш приятель приписав їй менше бездїльне житє, менше роздражнюючі страви, спокій духа, подорож за границю. Не забув і про комнатну гімнастику, щоби хоч по части заступити добродійний вплив фізичної, продуктивної праці.
Одна вмирає через те, що все своє житє не попоїла до сита і не відпочила, а друга вяне, бо все своє житє не знала, що значить працювати.
Коли ви одна з тих слабих натур, що й на вид найбільш обурюючих фактів потішають ся балаканиною при склянці пива, то привикнете поволи до тих контрастів і при помочи звірячих інстинктів перейдете поволи в ряди карієристів, щоб позбути ся самого виду нужди.
Але коли ви чоловік, коли ваше почуванє привикло проявляти ся відповідними вчинками, коли звірячість не прибила в вас думаючого чоловіка, тодї, прийшовши одного разу до дому, закличете: „Нї, се підло і злочинно, так дальше не може бути! Не ходить о те, щоб лічити хороби, але о те, щоб їх уникати. Мала дрібка добробуту і духового розвитку народу вистане, щоби зменшити хороби на половину. До чортів лїкарства! Сьвітло, воздух, пожива, лекша робота, тим треба зачати. Инакше вся лікарська штука ніщо більше, як шахрайство!''
Того дня ви зрозумієте, що таке соціялїзм. Ви схочете нізнати його близше. І коли любов до людий для вас не пустий звук, і коли ви в досліди над соціяльним питанєм внесете ті строгі методи індукції, до яких ви привикли в науці, то певне опините ся в наших рядах і разом з надій працювати-мете для соціяльного перевороту.
* * * Та може відречете ся лікарської практики й захочете в науці шукати тої високої розкоші, яку нам дає прониканє тайн природи й умова праця. Як астроном, фізик, хемік, ви віддасьте ся чистій науці. Та задля чого ви се зробите? Задля самої розкоші, яку дає наука? В такім разі чим же ви, учений, що віддаєте ся науцї тільки задля розкоші, яку вона дає, ріжните ся від пяницї, що так само шукає розкоші і находить її в вині? Певна річ, учений ліпше вибрав жерело своєї розкоші, бо його розкіш сильнїйша і певнїйша. Але в тілі і вся ріжниця. Оба вони, і пяниця і учений, мають ту саму еґоістичну ціль, особисте уживане.
Але ні, ви не захочете віддати ся такому еґоістичному житю. Працюючи для науки, хочете певне працювати також для людськости, і та ідея вестиме вас у виборі ваших праць.
Гарна ілюзія! Хто з нас на хвилю не зазнавав її, беручи ся за науку?
Та коли ви справді думаєте про людськість, перед вами стануть жорстокі сумнїви. Як тільки ваш ум привик думати консеквентно, без хитрости, без самообману, ви зараз пізнаєте, що в теперішній суспільносте наука, се тільки предмет розкоші, чудової розкоші, яка немногим служить для уприємненя житя, але для найбільшої части людськости зовсім недоступна.
Правда, вже більше сотні літ, як наука проголосила здорові понятя про початок сьвіта. Але чи богато в сьвітї людий, що признають ті погляди і мають ум на стільки вишколений науково, щоби присвоїти собі їх? Ледви кілька тисяч, які гублять ся між сотками мілїонів таких, що живуть під страхом найгрубших пересудів і забабонів і через те стають іграшкою ріжних релїґійних обманцїв.
Або гляньте на те, що зроблено в области науки про здоровле, фізичне і моральне. Вона говорить нам, як треба жити, щоби зберегти здоровле нашого тіла; вона говорить нам далї, чого треба, щоб міста не були гніздами всяких заразливих недуг; вона вказує нам правдиву дорогу до здоровля умового й душевного. Але чи вся та величезна праця не остає мертвою буквою в наших книгах? Тай чи може бути инакше в нинїшних часах, коли наука сотворена для жменї упривілєйованих, коли соціяльна нерівність ділить суспільність на дві кляси — на людий, що живуть нужденним заробітком, і людий, що живуть з їх праці, наслідком чого для девяти десятих людськости всї поради науки пропадають даром.
Можна би навести ще богато подібних примірів, але й сього вже досить. Вийдіть тільки з Фавстової комнати, де навіть сьвітло не паде на книги інакше як через порохом покриті закратовані вікна, огляньте ся кругом себе, — і на кождім кроці самі найдете докази на те, що сказано.
Не ходить тепер о нові наукові правди і відкритя, але передовсім о те, щоби правди, здобуті вже наукою, розширити, ввести їх в житє, зробити з них загальне добро. Треба, щоби вся людськість була здібна присвоїти собі їх і приложити до діла, щоби наука перестала бути предметом розкоші і стала основою житя. Того вимагає проста справедливість.
Тай лежить се також в інтересі самої науки. Наука лиш тоді може справді поступати в перед, коли уми здібні приймити нововідкривані правди. Механічна теорія тепла, яку проголошено ще в 18-ім віці майже такими самими словами, якими висловили її сучасні нам Гірн і Клявзіюс, пролежала 80 літ в учених записках академій, доки фізичні науки і способи думаня, властиві фізиці, не розширили ся в суспільности і не витворили атмосфери, потрібної для принятя тих відкрить. Так само треба було житя трьох поколінь, щоб ідеї Еразма Дарвіна про змінність родів животин і ростин принято з уст його внука, та й то треба було деякого натиску публичної опінїї на академічні круги. Учений, а так само поет і артист є все плодом тої суспільности, серед якої виріс і яку вчить.
* * *
А коли ви переймете ся такими поглядами, то зрозумієте, що передовсім треба довести до глибоких перемін у суспільности. Передовсім треба перемінити теперішні порядки, які засуджують ученого на одинокість зі своїми науковими правдами, коли тимчасом кругом нього люди, майже всі, живуть як пятьсот або тисяч літ тому назад, себто остаючи рабами, нездібними присвоїти собі навіть установлені наукові правди. І в хвилі, коли переймете ся сими поглядами, — дійсно людськими і рівночасно глибоко науковими,— стратите всякий інтерес для самої науки. Тодї шукати-мете способів, як можна би довести до потрібних перемін. І коли ви в сій области не відречете ся від непідкупних метод шукати правди, то привернете ся до соціялїзму і справивши ся коротко з усякими софізмами, опините ся в наших рядах. Не хотячи далі працювати над шуканєм що-раз висших жерел роскоші для тої невеличкої меншости, яка й без того дістала вже свою львину часть, ви обернете свої здібности і своє знане на безпосередну службу для народу.
І будьте певні, що сьвідомість сповненого обовязку і почуте гармонії між вашими думками і ділами дадуть вам таку силу, якої ви в собі й не підозрівали. І в той день — а він недалекий, хоч-би що там не говорили ваші професори — в той день, коли наступить переворот, для якого ви працювали, наука знайде в наукових працях, ведених спільно, при помочи цілого лєґіона нових помічників з робітницьких кругів, таку могучу силу, тодї настане час такого нового розцьвіту для неї, що всі' її теперішні успіхи виглядати-муть немов вправи учеників.
Тодї розкошуйте ся доволї наукою: та розкіш буде доступна для всіх.
II.
Коли ви скінчили правничі студії, то може також лелієте нездїйснимі мрії про свою будучу діяльність, — адже ми приняли, що альтруїзм для вас не чужий. Може мрієте про те, щоб обернути своє житє на безпощадну боротьбу проти насильства і неправди, працювати для побіди закона, сього вислову найвисшої справедливости. „Яке занятє може бути гарнїйше?" — думаєте ви і вступаєте в житє, повні віри в себе і вибрану діяльність.
Ну, отворім на вгад судову хроніку і погляньмо, що вас жде.
Ось богатий дїдич, що домагаєть ся прогнаня чиншівника, який не заплатив йому всего чиншу. Зі становища закона нема тут ніякого сумніву: чиншівник не заплатив, отже мусить забирати ся. Одначе коли розглянемо ту справу, то побачимо ось-що: Дїдич ціле своє житє тільки й робив, що пропускав усї свої доходи з землі на веселих забавах, а селянин усе працював і не доїдав. Дїдич не зробив нїчогісько для улїпшеня своєї землі, одначе її вартість протягом 50 років потроїла ся завдяки додатковій вартости, яку надала землї нова зелїзнича лінія, нові дороги, висушене багнищ, справлене не-ужитків. Тимчасом хлоп, що сам богато причинив ся до того підвисшеня вартости, зруйнував ся при тім: після неврожайного року попав у руки лихварів, влїз у довги і не може дїдичеви заплатити чиншу. Та закон усе стоїть за властителем і в сім випадку формально говорить на користь дїдича. Але коли в вашім серци правничі видумки не вбили ще почутя справедливости, то що ви зробите? Чи будете домагати ся, щоби селянина викинути на вулицю, — так каже закон; чи зажадаєте, щоби дїдич звернув селянинови всю ту часть додаткової вартости, яка припадає на його працю, — так каже справедливість. По якій стороні станете? Чи підете за законом, але проти справедливости, чи за справедливістю, але проти закона?
А коли застрайкують робітники, не вимовивши праці на два тижні наперед, по якій станете стороні? По стороні закона, себто по стороні фабриканта, який використовував часи крізи, щоби тягнути просто скандальні зиски, — чи заявите ся проти закона і за робітниками, яких у злі часи збували нужденною платою і які бачили, як з кождим днем що-раз більше чахнуть їх жінки і діти? Чи посьмієте боронити обманчизої фікції, яка говорить про „свобідну умовуЄ, — чи, держачи ся простої справедливости, скажете, що умова, заключена між ситим і голодним, між сильним і слабим, се не умова, а примус, і повстанете проти закона, переконавши ся, що він і тут, як скрізь, розходить ся з справедливістю?
А ось инший випадок. Якийсь чоловік крутив ся коло склепу різника, вхопив кусок мяса і пустив ся тікати. Його зловили і взяли на допити. І тут дізнають ся, що він без роботи і з цілою своєю родиною голодує. Зібрана кругом товпа просила різникя, щоби його пустив, але той хоче „справедливости" і завдає його до суду, де засуджують його на шість місяців тюрми. Так хоче сліпа Теміда. Чи видячи такі засуди, — а вони повторяють ся кождого дня, — не спалахнете огнем бунту проти закона, проти всеї суспільности?
Або чи зажадаєте приміненя закона проти того „убійника", що від маленької дитини зростав у нуждї, поневірцї і лайцї, не чуючи ніде доброго слова, і в кінці забив сусіда, аби забрати в нього пятку? Чи жадати-мете його смерти, або, що ні трохи не ліпше, щоб його замкнули на все до тюрми, — коли знаєте, що він радше хорий, як злочинець і що в кождім разї його злочин паде на цілу суспільність, а не лиш на нього?
Чи жадати-мете тюрми для тих ткачів, що в хвилі розпуки підпалили фабрику? Каторги для революціонера, що стріляв до коронованого убійника? Куль для збунтованого народа, що підняв на барикадах прапор будучности?
Нї, тисяч разів нї!
Коли ви думаєте, а не просто повторяєте те, чого вас учили, коли вдумаєте ся в факти і відділите закон від фікцій, накопичених „законниками", щоби закрити його початок з права сильнїйшого і його суть, т. є оберігане всіх несправедливости які дістала людскість в спадщині зі своєї кровавої історії, то мусите почути глибоку погорду до того закона. Зрозумієте, що не можете остати слугою писаного закона, значить, жити в розладі з законом справедливости і вічно шукати компромісів з власною совістю. А що така боротьба не може довго тягнути ся, то або заглушите свою совість, або мусїти-мете зірвати з традиціями теперішнього ладу. Тоді вступите в наші ряди і з нами будете бороти ся проти всіх несправедливостий: економічних, політичних і соціяльних.
Тоді станете соціялїстом, станете революціонером.
* * * А ви, молоді інжінєри чи механіки, що мрієте, як би через приміненє науки в промислі поліпшити долю робітників, — які ждуть вас розчарованя! Віддаєте прим, молоду силу на вироблене проекту будови зелїзницї, яка, пробиваючи гори і вючи ся понад пропастями, має в кінцї злучити два народи, відділені від себе природою. Але коли зачнеть ся робота, побачите в темнім тунелі цілі громади робітників, що вмирають від нужди й недуг, тай инших, що вертаючи домів, несуть нужденний гріш у кишені і початки сухіт у грудях; побачите гори трупів, що попадали не через що инше, як тільки через брудну скупість підприємців. А коли зелїзниця стане готова, побачите зі страхом, що вона служити-ме або на те, щоб до краю зруйнувати в цїлій околиці селян, або для перевозу ворожих гармат, що розносять смерть.
А може ви посьвятили свою молодість на винахід, який на вашу думку повинен з часом облекшити чоловікови виріб необхідних для нього річий, і після богатьох безсонних ночий, зворушень і надій дійдете до цїли. Ваш винахід примінюють в промислі і результат перевисшає всі ваші мрії. Десять, двацять тисяч робітників відразу викидають з фабрик на вулипю! В фабриках остають старці і дїти і тих дітей обернули в машини. Тисячі родин остає без хліба, а за те три, чотири фабриканти збогачують ся і вино рікою ллєть ся на їх пирах. Чи така була ваша ціль?
Тоді може візьмете ся за студіоване історії новочасного промислу і пізнаєте, як мало машини при теперішних порядках поліпшують положене робітника. Пізнаєте, що швачка нічого, абсолютно нічого не зискала через винахід машини до шитя: все та сама безпощадна робота, та сама жура за кусок хліба; що мимо всіх улїпшень в способі верченя при пробиваню тунелів робітник гірше нїж перед тим гине від „тунельської недуги"; шо мимо машини до підниманя Жірара муляр і зарібник так само засуджені на безробітє, як і давнїйше... І коли ви соціяльні проблеми оцїнювати-мете з такою самою незалежністю думки, з якою працювали при технічних студіях, то мусите дійти до виводу, шо при істнованю приватної власності! і наємної праці кождий новий винахід, — коли навіть поліпшує дещо долю робітника в загалі, то невмолимо приносить море горя для цілих ґруп людий і націй: що він неминуче веде до збільшеня чисто машинальної праці зі шкодою для ремісничої; що мов фатум доводить до що-раз частїйших та острійших промислових кріз, роблячи їх що-раз більше страшними для великої маси робітників. Головна-ж користь із нових винаходів дістаєте ся при теперішнім устрою тому, що вже й так має львину часть житевих розкошів.
розкошів.Щож зробите, коли прийдете до такого виводу? Одно з двох: Або почнете шукати викрутів, щоби заглушити свою совість і розпрощавши ся зі своїми молодечими мріями, почнете шукати для себе вигідного „становища" й перейдете у ряди менше або більше явних визискувачів. Або, коли в вас чесна і сильна воля, то скажете: „Нї, тепер не час робити винаходи; передовсім треба перемінити теперішню систему праці і продукції. Коли вже не буде приватної власности, тоді всякий поступ на полї промислу буде корисний для цілої людськости. Тоді' та велика маса робітників, які тепер ніщо инше, тільки машини, стане масою думаючих і знаючих людий. Тоді винахідчивість, оперта о наукове знане і вишколена ручною працею, мати-ме певний простір — і при нових умовах житя технічний поступ за яких пятьдесять літ дійде до такого розвитку, про який ми тепер навіть не сьміємо думати".
* * * Щож маю сказати учителеви, — не тому очевидно, що вважає своє занятє нудним ремеслом, але тому, що вірить у школу, почуває себе щасливим серед дітвори і дивлячи ся на її веселі личка, надїєть ся в малих головках збудити ті загальнолюдські думки, якими й сам жив у своїй молодости?
Часто бачу сум на вашім лиці і знаю, чого хмурите брови. Ще нині ваш наймилїйший ученик, котрий, правда, не дуже сильний в латині, але за те жива душа, — оповідав вам з таким житєм переказ про Вільгельма Теля, який убив тирана і підняв прапор бунту в Швайцарії. Його очи горіли і здавало ся, неначе-б хотів зараз повбивати всіх тиранів, коли з жаром в голосі деклямував пристрастні строфи Шіллєра:
„Vor dem Sklaven, wenn er die Kette bricht, --
Vor dem freien Manne etzittere nicht!"*)
*) Дрожи перед невільником, що рве кайдани, а не перед свобідним чоловіком!
Але ледви вернув до дому, батько й мати вилаяли його, бо не поклонив ся як слід сьвящеиикови чи пану комісареви. Цілу годину говорили йому про пошановане авторітету, про покірність, аж хлопець відложив на бік Шіллєра і почав читати „Штуку, як перебивати ся через житє".
А відтак оповідали вам, що вийшло з ваших найліпших учеників. Усї пішли на иншу дорогу: один думає про золотий ковнїр, другий разом з господарем обкрадає робітників, третій добиваєть ся теплого місця. І ви, що стільки покладали надїй на тих хлопців, думаєте тепер про ту сумну суперечність, яка істнує між житєм і ідеалом.
Найперше будете собі ломити голову, чому се так. Але здаєть ся менї, за два-три роки, коли переживете розчароване за розчарованем, відло-жите на бік своїх любимих письменників і в кінцї скажете, що Вільгельм Тель був дуже добрий батько, але все таки трохи занадто розгорячив ся, що поезія дуже добра розривка, особливо, коли чоловік учив цілий день рахунків, ане панове поети все таки витають у хмарах і їх вірші не мають нічого спільного з житєм ані з будучою візитою пана інспектора.
Або — ліпше, щоб так було — ваші молодечі мрії стануть міцним переконанєм дозрілого чоловіка. Захочете, щоби всім без виїмку була доступна широка загально-людська осьвіта, в школі і поза школою, а побачивши, що се при теперішних відносинах неможливо, мусїти-мете виступити проти самих основ буржуазної суспільности.
Тодї вас найшвидше прогонять. Покинете школу і прийдете до нас, щоби разом з нами говорити дорослим людям, який чар у науцї, чим людськість може бути і чим бути повинна, куда вона йде і що їй перешкаджае здобути свободу, добробут і щастє. Тодї станете в рядах соціялїстів і разом з нами працювати-мете для повної перебудови теперішньої суспільности в дусї рівности, свободи і братерства, над повним усуненєм гнилї і плїсни, які роз'їдають що ліпше в чоловіцї, рвуть ліпші струни його серця.
А ви, молоді артисти, різьбярі, малярі, поети, музики, чи не бачите, що вам не достає того сьвятого огню, який одушевляв ваших попередників?
Чи не бачите, що штука обнизила ся, що скрізь має тепер перевагу мірнота, яка губить усякий талант?
І чи-ж може бути инакше? Те глибоке щастє, яке відчували артисти з часів Відродженя, коли відкрили скарби старинного сьвіта і самі віджили на ново в повороті до природи, — те щастє не істнує для сучасної штуки. А нова ідея, яка могла би зробити те саме чудо, ідея революційного пробудженя сьвіта, ще не натхнула артиста. Без ідеї, без великих поривів, штука шукає собі поривів та ідеї в т. зв. реалізмі, стараючи ся віддати в красках каплю роси на листку, або мязи корови, або описати прозою та віршами болото вулиці чи будуар розпустної дами.
Але коли так, то щож робити? — запитаєте. Наша відповідь проста. Коли ваш сьвятий огонь, се тільки каганець, то очевидно йдіть далї дотеперішним шляхом, аж ваша штука поволи стане служити тільки для прикраси сальону богатого купця або писати-мете лїбрета до опереток чи фейлетони для першої-лїпшої ґазети. Найбільше з вас летить уже и так по тій стрімкій дорозі.
Але коли ваше серце справді бєть ся згідно з серцем цілої людськости, коли ви справжній поет і артист і вмієте підслухати і схопити справжнє житє, то не зможете остати байдужним супроти того моря горя, якого хвилі до вас доходять, супроти того народу, що вмирає з голоду, супроти тих трупів, накопичених по копальнях, супроти тих поранених тіл, що горами лежать при барикадах, супроти тих засланців, замучених в сибірських лісах і на побережах горячих островів, супроти тої ґіґантної боротьби, що саме тепер починаєть ся, супроти крику болю побіджених і орґій побідників, супроти героїзму, що бореть ся з трусістю, супро-проти одушевленя, що веде боротьбу з низькою злобою.
Ви станете в рядах понижених і покривджених, знаючи, що все велике й гарне — одним словом, житє — там, де борють ся за сьвітло, за щастє, за правду, за людськість.
Та ви перебиваєте мені. „Щож робити в такім разі? Коли абстрактна наука — люксус, а прикладна — тільки спосіб визиску, лікарська практика — самодурство, закон — несправедливість, школа — засуджена на погром у боротьбі з практикою житя, а штука без революційного вітхненя засуджена на низькість — то щож лишаеть ся робити?
Що лишаеть ся? Все, все! Величезна праця лежить перед вами, праця, яка найбільше приманює, яка годить св з вашою совістю і здібна захопити власне найліпших, найчистїйших, найсильнїйших людий.
ІІІ.
Або входити в безнастанні компроміси з совістю, доки не скажеш до себе: „Нехай пропадав людськість, коби тільки я міг уживати, доки нарід на стільки дурний, що на се позволяв", — або пристати до соціялїстів і разом з ними працювати над основною перебудовою старого суспільного житя. Се льоґічний вивід, до якого конче мусить дійти кождий розумний чоловік, коли він пічне чесно розглядати житє і зуміє позбути ся викрутів, які йому підсуває його буржуазне виховане і погляд заінтересованого в тій справі його окруженя.
Та коли ми дійшли до того виводу, то неминуче насуваеть ся нам питане: „Щож робити?"
Відповідь дуже легка.
Покиньте окруженє, з якім привикли вважати нарід громадою диких звірів, підіть між нарід і відповідь сама знайдеть ся.
Побачите, як скрізь, чи в Франції, чи в Німеччині', чи в Італії, чи в Злучених Державах, скрізь, де є гнобителі й угнетені, відбуваєть ся серед робітницької кляси величезна діяльність, якої ціль — скинути раз на все ярмо гнету богатих над бідними і покласти основу під будову нового суспільного ладу, опертого на справедливости і рівности. Нарід тепер не вдоволяеть ся вже піснями, в яких виспівує своє горе і яких мельодія душу надриває, — піснями, які співав француський кріпак у 18-тім віцї і які ще доси виспівують славянські селяни. Тепер нарід, сьвідомий того, що вже здобув у боротьбі, працює й бореть ся далі з усїми перешкодами, які стоять на дорозі його визволеня.
Народня думка скрізь шукає способів, як перемінити житє, щоб воно не було проклоном для трьох четвертин людськости, а щастєм і радістю для всіх. При помочи свого здорового розуму, свого обсервуючого духа і своїх гірких досьвідів займаєть ся він найважчими соціольоґічними питанями, стараючи ся знайти їх розвязку. Для порозуміня з иншими товаришами недолі він стараєть ся єдинити ся. Закладає робітницькі товариства й удержує їх своїми бідними лептами; працює над заведепєм міжнароднього братерства і тим способом ліпше, як согодні зробити філянтропи своїми гарними фразами, приготовляє прихід того дня, коли війна між народами належати-ме до неможливостей. Щоби знати, що роблять його брати праці, щоби їх ліпше пізнати, щоби виробляти й ширити ідеї визволеня, закладає свою робітницьку пресу. Скільки відреченя, скільки з'усиль треба для сеї цїли! А коли в кінці' приходить час повстаня, він іде до бою за свободу, проливає свою кров на барикадах і бореть ся за високі ідеали, коли тимчасом богаті і власть маючі старають ся повернути народній рух на свою користь і на пролитій народній крови оснувати своє богатство і власть.
Скільки безпереривних з'усиль! Яка безнастанна боротьба! Яка величезна праця вложена в той робітницький рух, де все треба заповняти ряди, то розбиті оружною силою, то проріджені переслї-дуванями та втомою, де все треба на ново починати роботу, перервану нагло репресиями.
Робітницькі ґазети видають люди, що мусїли набувати знане окрушками, зрікаючи ся сну й відпочинку. Агітація ведеть ся грішми, які ощаджуєть ся ціною куска хлїба. А все те серед постійного страху, що родина попаде в найстрашнїйшу нужду, коли роботодавець дізнаєть ся, що „його" робітник займаєть ся соціялїзмом.
Ось що побачите, коли підете між нарід.
* * *
І падаючи під тягаром нерівної боротьби, робітник даром питає себе: „Деж ті молоді люди, яких ми годували і вбирали підчас їх студій, для яких ми з порожними жолудками і зігнутими плечами будували ті доми, ті академії, ті музеї, для яких ми друкували ті гарні книжки, котрих навіть не вміємо гаразд читати? Деж ті професори, що буцїм-то повні гуманности, а одначе людскість не має для них навіть такого значіня, як який особливий рід гусениці? Деж ті апостоли свободи, що одначе ніколи не боронять нашої свободи, яку що дня кождий топче? Де ті письменники, поети, артисти, та ціла громада лицемірів, що зі сльозами в очех говорять про нарід, але ніколи не приходить до нас, щоби нам помогти?"
Одні живуть собі вигідно в погорди гідній байдужности, а инші — і тих найбільше — погорджують „товпою" і готові кинути ся на нарід, коли-б він посьмів нарушити їх привілеї.
Тільки инодї появить ся між народом якийсь молодий чоловік, що мріє про барикади, революцію та її тріюмфальні хвилі, але й він зараз покидає народню справу, коли побачить, що дорога до барикад важка й довга, праця томляча, а по дорозі' до лаврових вінків богато терня.
Та в західній Европі по найбільшій части приходять до народу люди, які, потерпівши невдачу в инших партіях, старають ся на робітницьких плечах добити ся визначного становища. Але вони перші виступлять против народу, коли-б він захотів перевести в житє ті прінціпи, які вони самі голосили, а може навіть звернуть гармати проти тої „темної, нікчемної маси", коли вона посьміе рушити ся швидше, заки вони, „провідники", дадуть знак.
До того додайте безглузду погорду до народу і нужденні очернюваня зі сторони найбільшої части осьвіченої публики, а мати-мете все, що дає наро-дови буржуазна молодїж замість праці над його розвитком.
* * * Знаючи все те, чи можна ще питати: „Що робити?" — коли все треба зробити і коли ціла армія молодих людий мала-б до чого прикласти свою силу, свої здібности й енерґію, як би тільки захотіла помогти народови .в тій перебудові суспільного ладу, яку він розпочав.
Ви, прихильники чистої науки, коли ви переняті прінціпамн соціялїзму, коли розумієте всю вагу грядучого перевороту, то мусите зрозуміти, що треба також перебудувати на ново всю науку, щоб погодити її з новими прінціпами. Чи не бачите, що на тім полї треба зробити переворот, без порівнаня глибший, ніж усе те, чого довершила революція в науці в 18-ім віці? Чи се не очевидне для вас, що історія — той збір „принятих неправд" про могучість королів, історичних діячів і парляментів — повинна бути написана вся на ново в народнім дусі, з того становища, що зробили народні маси для розвитку людськости ? Політична економія, вироблена для оправданя й умотивованя наживи працею народу, чи не повинна бути зовсім перероблена і в своїх т. зв. законах і в їх безчисленних приложенях? А антропольоґію, соціольоґію, етику, себто науки про чоловіка, суспільність і суспільну мораль, а навіть науки природничі чи не треба основно переробити як що-до їх метод пояснюваня суспільних і природних явищ, так і що-до самого їх викладу ?
Отже займайте ся сим! Оберніть ваше знанє на службу добрій справі! І прийдіть помогти нам своєю льоґікою поборювати вікові пересуди і виробляти основи ліпшої суспільної організації. Особливо-ж поможіть робітникови набрати в своїх міркованях сьмілости, властивої правдиво-науковій думці, і покажіть нам приміром власного житя, як жертвувати собою задля побіди правди!
Ви, лікарі, що важким досьвідом навчили ся розуміти соціялїзм, не переставайте кождого дня, при кождій нагоді повторяти нам, що при теперішних відносинах житя і праці людськість засуджена на звиріднене; що ваші лїкарства нічого не вдіють, доки 99% людськости живе в обставинах, противних усїм вимогам науки; шо треба усунути причини недуг, а не лічити їх, — і покажіть, яким способом можна їх усунути.
Держачи певною рукою лікарський ніж, покажіть гниль нинішньої суспільности і скажіть нам, яким способом жите могло-б і повинно-б бути розумне. Як лікарі скажіть, іцо ніхто не лякаєть ся усунути один заражений член, коли він може заразити ціле тіло.
Ви, що працювали над приложенем наук на полі промислу, розкажіть нам отверто, який результат ваших студій. Вкажіть несьмілим, що не мають відваги заглянути в будучність, на невичерпані жерела дальших винаходів, які криють ся вже в теперішній науці. Покажіть, чим серед ліпших обставин міг би бути промисл, скільки мігби витворювати чоловік, коли-б його сили йшли на збільшене корисної продукції і не марнували ся даром. Віддайте народові! вашу винахідчивість, ваш практичний ум і організаційні здібности, замість служити дармоїдам і визискувачам.
А ви, поети, малярі, різьбярі, музики, коли ви тільки зрозуміли своє властиве покликане і задачі самої штуки, то віддайте ваше перо, кисть, долото на службу революції. Оповідайте нам вашим гарним стилем чи вашими образами про геройську боротьбу народів з їх гнобителями; запалюйте молоді серця революційним жаром, який одушевляв наших предків; скажіть жінці, яка повна краси діяльність її чоловіка, коли він віддає своє жите великій справі соціяльного визволеня, і кличте й її на те діло. Покажіть народови всі рани нинішнього житя і вкажіть пальцем на причини тих ран; покажіть всею силою вашої творчости, яким могло-б бути розумне житє, коли-б воно не розбивало ся що хвилі о безглуздість і погань теперішнього ладу.
Всї ви, що маєте знане і здібности, коли в вас є іскра відваги, йдіть до нас разом з вашими жінками, віддайте своє знанє для тих, що його найбільше потребують. І знайте, що коли прийдете між робітників не як пани, а як товариші боротьби, не приказувати, а переняти ся самому духом нового окруженя, не стільки вчити, скільки збагнути змаганя народу, пізнати їх і вияснити і з молодечим жаром працювати без перестанку для їх здїйсненя — знайте, що тодї, але тільки тодї заживете повним, розумним житєм. Побачите, що кожде ваше зусилє принесе знамениті плоди, а те почуте гармонії між вашими вчинками і совістю дасть вам таку силу, про яку ви й не думали.
Боротьба за правду, справедливість і рівність, боротьба серед народу і дружно з народом, — що може бути гарнїйше і висше в житю ?
IV.
Треба було трьох довгих розділів, щоби молодїжи з богатих верств вияснити, як само житє з його задачами заводить кождого щирого і сьмілого чоловіка в ряди соціалістів, на службу для справи соціяльної революції. А тимчасом ся правда така проста! Та коли говорить ся з людьми, що остають під шкідливим впливом буржуазного окруженя, — скільки софізмів і пересудів, скільки еґоістичних оправдань приходить ся розбивати?!
З вами, з молодїжю з народу, можна справити ся коротше. Сама сила обставин веде вас під прапор соціялїзму, коли-б тільки була в вас сьмілість думки і здібність поступати згідно з наказом розуму. Адже весь новочасний соціялїзм в дїйсности вийшов з поміж самого народу. Коли ріжні мислителі з буржуазії дали соціалізмові! наукову санкцію і фільософічну основу, то все таки основні погляди, се плід творчости народнього ума, робучих мас. Соціялїзм Інтернаціонального Робітницького Товариства, сеї найліпшої сили сучасного житя, був вироблений не ученими, а самими робітницькими союзами, під безпосередним впливом народньої думки. І письменники, що помагали витворювати ті ідеї, не зробили нічого иншого, як тільки яснїйше висловили і науково потвердили ті змаганя, які проявили ся вже серед народу.
Вродити ся в сьвітї праці й не віддати ся всею душею для тріюмфу соціялїзму, — значило би не розуміти своїх власних інтересів, виректи ся своєї власної справи і свого історичного призначеня.
* * * Чи пригадуєте собі, як ще хлопчиком вибігали ви зимового дня побавити ся на вашій темній вулиці? Через легку одіж щипала вас студінь, а через ваші подерті черевики проходила мокрота. Вже тодї, видячи з далека богато одїті діти, які з гори споглядали на вас, ви знали, що вони не дорівнують вам і вашим товаришам анї здібностями, анї умом, анї силою. Але швидко вас замкнули в брудній робітнї, де ви мусїли від 6-ої години рано стояти по дванацять годин денно при гуркітливій машинї, сам перемінюючи в машину, — а вони, ті инші діти, ходили до гарних шкіл, до гімназій та університетів. І тепер вони — хоч менше від вас здібні, але більше вчені — стають вашими начальниками, роботодавцями і вживати-муть усїх радощів житя, всіх добродїйств цівілїзації, — а ви, що вас жде?
По роботі приходите до темної, вогкої комірки, де в темнотї дуситися 5 — б людських істот. Ваша мати, втомлена житєм, що з жури постаріла ся перед часом, дає вам хлїба. бараболі і якоїсь пісної юшки. І замість відпочинку й розривки треба все сушити голову над вічним питанєм, чим заплатити за мешканє, за шо купити хліба й бараболі.
І невжеж і вам на віки вести таке саме нужденне житє, яке вели від колиски до могили ваш батько й мати? Працювати ціле житє на когось, щоб дати йому змогу уживати всіх вигод богатств, науки, штуки, а для себе оставити безконечну журу за кусень хліба? На все зректи ся всего, чим житє гарне, і все, що в житю найгарнїйше, оставити для жмені лінюхів і шахраїв? Тратити сили при праці і знати тільки нужду, а коли настане безробіте, гинути з голоду? Чи се ціль вашого житя?
Колись давно ви вірили, як вам говорили, що се так повинно бути, що так воно все було і все так буде. Але-ж тепер ви сьому не ймете віри! Ви розумієте, що все, чим розкошують ся богаті, — доми, меблі, страва, вигоди і все инше, — що всего того ніхто инший не зробив, тільки ваші селянські й робітницькі руки. За що-ж їм усе, а вам сухий кусень хлїба?
* * * Та може помирите ся зі своєю долею. Можливо, що не видячи ніякого виходу, скажете собі: „Цілі поколїня зносили таку долю, тай мені безпомічному треба їй піддати ся. Треба працювати і старати ся як-небудь прожити те житє".
Нехай! Але саме житє отворить вам очи.
Одного дня надійде кріза в промислі, одна з тих кріз. що не проминають, як давнїйше, а нищать цїлі галузи промислу і засуджують тисячі робітників на нужду й десяткують родини. Разом з иншими будете терпіти. Але швидко побачите, як ваша жінка, ваші дїти, ваші приятелі з недостатку щораз більше нидіють і в кінці гинуть, а тимчасом на осяяних сонцем вулицях великого міста шумить веселе житє, не дбаючи про вмираючих. Тоді зрозумієте, який обурюючий той теперішний лад. Тоді ви зачнете також думати над тим, звідки беруть ся ті крізи, і думкою змірите цілу глибінь несправедливости того ладу, який тисячі людських істот віддає на поталу жадности і нездарности жмені пануючих. Тодї пізнаєте, що правду говорять анархісти, що теперішний лад мусить і може бути перемінений аж до самих основ.
Або одного дня ваш роботодавець захоче знов зменшити плату й урвати з вашого нужденного заробітку ще кілька шелюгів, щоби збільшити свій капітал. А коли станете протестувати, почуєте грубі слова: „Йди жерти траву, коли тобі мало!" Тоді зрозрмієте, що ваш роботодавець не тільки стриже вас як вівцю, але ще уважає вас членом низшої породи, відпадком людськости. Йому мало держати вас у своїх шпонах, — він ще хоче зробити з вас невільника. Тодї або покорите ся, зречете ся всякого почутя людської гідности і піддасьте ся всім упокореням, — або кров ударить вам до голови з обуреня, вам стане соромно вашої покірности і дасьте таку відповідь, що або попадете до тюрми, або викинуть вас з роботи. І тодї зрозумієте, що правду говорять анархісти, коли кличуть: „Бунтуй ся, бунтуй ся против економічної неволі, бо вона причиною всякої иншої неволі!" Тоді вступите в ряди анархістів і працювати-мете разом з ними для усуненя всякої неволі — економічної, політичної і соціяльної.
Одного дня вчуєте історію молодої дівчини, яку ви колись так любили. Після цілих літ боротьби з нуждою покинула вона своє рідне село й пішла до великого міста. Вона знала, що там боротьба за хліб ще тяжша, але сподївала ся, шо бодай зможе його чесно заробити. Знаєте, що з нею стало ся. Якийсь панич, синок богатого буржуя, почав залицяти ся до неї і вона, повіривши його гарним словам, віддала ся йому з усею пристрастю молодости. За рік побачила себе опущеною з дитиною на руках. Не тратячи відваги, не переставала бороти ся, але впала в тій боротьбі проти голоду й холоду і вмерла в шпитали. Що тоді зробите ? Або будете старати ся усунути всякий прикрий спомин яким-не-будь цинізмом, що, мовляв, вона не перша анї не остання, і може дійдете до того, що колись у шинку, в товаристві схудобілих приятелів, обкидати-мете болотом память молодої жінки. Або на спомин про неї защемить ваше серце і ви шукати-мете стрічі зі звідником. Тодї ви певне призадумаєте ся над причинами подібних явищ, які повторяють ся кождого дня, і зрозумієте, що вони доти не переведуть ся, доки суспільність поділена на два табори, на працюючих нуждарів і на богатих лінюхів. Зрозумієте, що настав час для нуждарів скинути ярмо, і опините ся в рядах анархістів.
* * * А ви жінки з народу, чи останете байдужими, чуючи ту історію? Гладячи ясну головку дитини, що пестить ся коло вас, чи ніколи не подумаєте про долю, яка жде ту дитину, коли соціальні відносини не змінять ся? Хочете, щоби ваші діти так само животіли, як животіє їх батько? Чи й їм вічно журити ся за кусень хліба, вічно падати під тягаром працї, не знати в житю ніякої радости і топити своє горе в шинку? Хочете, щоби ваш чоловік і ваші сини вічно йшли на поталу першому-лїпшому, хто дістав капітал у спадку після свого батька? Хочете, щоб вони були вічно рабами визискувачів, гарматним мясом для володарів, погноєм для поля богачів ?
Нї, тисяч разів нї! Скільки разів жінки робітників заставляли своїх чоловіків і синів вести далі' страйк, коли мущини вже готові були покорити ся і приняти безличні умови грубого буржуя! Скільки разів еспанські жінки підчас народнїх бунтів ішли в перших рядах і наставляли своє тіло на баґнети вояків! І доси робітницькі жінки західної Европи й Америки з пошаною вимовляють імя дівчини, яка стріляла до всемогучого тоді Генерала Трепова за те, що він обидив арештованого соціялїста. І горячо бєть ся серце кождої чесної жінки, коли вона читає, як париські жінки збирали ся серед граду куль, щоби загрівати своїх чоловіків до геройської оборони парижської комуни.
* * * Кождий чесний чоловік із вас, молодїжи, з селян і міських робітників, з учених і невчених, з бідних і богатих, коли тільки в нього горяче й чутливе серце, повинен пізнати потоптані права людськости, повинен зрозуміти свої права і перейти туди, куди його веде теперішний лад. Він повинен стати революціонером і разом з народом працювати для приготовленя революції, яка розібє кайдани рабства, порве всї старі традиції, відкриє людськости нові горізонти і заведе в людській суспільности правдиву рівність, дїйсну свободу, працю для всіх і для всїх повний розвиток своїх здібностий, повне уживане плодів свобідної працї, — одним словом — розумне, людське, щасливе жите.
І нехай не говорять нам, що нас мало, що ми — тільки жменя людий, яка занадто слаба, щоб осягнути свою ц'їль.
Порахуймо тільки наші ряди, погляньмо, скільки нас терпить той гнет. Селян — цілі мілїони. Майже весь росийський, а так само український нарід живе по селах і працює на панів, а сам голодує. Міських робітників-— також безліч. І всї вони прядуть і тчуть, кують і працюють на богачів, а самі ходять у лахах. Вояків — знов безліч. І гонять їх на кулї і баґнети, коли офіцирам хочеть ся здобувати почести й ордери, і вчать їх стріляти таки в своїх братів і сестер, батьків і материй, коли ті бунтують ся проти богачів-грабіжників. А тимчасом тільки звернути ся би їм проти свої комендантів, а все те панство повтікало би зі страху.
Порахуймо-ж, скільки нас понижених і покривджених! Таж нам числа нема і ми можемо роздавити наших гнобителів одним натиском. Нехай тільки нарід зрозуміє свою силу, нехай спробує її — і правда візьме верх на землі!