Соціально-філософські ідеї Драгоманова (Киев 1995, 117 стр.)

С. О. ЄКЕЛЬЧИК

Федералізм М. Драгоманова

У статті проаналізовано генезу та розвиток федералістичних поглядів М. Драгоманова. Велику увагу приділено його праці "Вільна спілка" - першому від часів декабристів проектові конституції в Росії, що його високо оцінював М. Вебер. Погляди М. Драгоманова роглядаются у контексті політичної та інтелектуальної історії його часу.

Політичні реалії сьогоднішньої Європи дедалі частіше змушують нас пригадувати пророчі думки М. Драгоманова. Найбільше, очевидно, це стосується федералістичних ідей мислителя. Адже, як і передбачав М. Драгоманов, Західна Європа першою зробила крок до вільної європейської федерації.

Загалом федералізм як політична ідеологія — явище міжнародне. Як напрям у державно-правовій ідеології, він пов'язаний із розвитком ідей раціоналізму, просвітництва, особливо ж теорії природного права. Думка про те, що всі люди за своєю природою рівні та вільні, а будь-яке гноблення й нерівність у суспільстві створені не Богом чи природою, а людиною, підштовхувала мислителів до творення різних моделей організації суспільства, в тому числі до федеративного шляху вирішення даної складної проблеми1.

У XIX ст. федералізм був тісно пов'язаний з ідеологією національно-визвольних рухів, він спрямовувався проти політичного та економічного панування великих націй над меншими, пригнобленими.

У XIX ст. у суспільній думці на Сході Європи вже існувала стійка федералістична традиція. Вимогу федеративного устрою Росії висували ще декабристи, ідеї федералізму проповідували Т. Г. Шевченко, М. Костомаров та інші члени Кирило-Мефодіївського братства, автори «Русалки Дністрової», а також О. Герцен, М. Чернишевський та М. Огарьов. Проте, очевидно, найвидатнішим представником федералістичної думки в XIX ст. тут був М. Драгоманов.

Проблему національної свободи М. Драгоманов розумів як частину політичної свободи. Остання, в свою чергу, не мислилася ним без свободи соціальної. Усі ці аспекти об'єднувало головне поняття політичної філософії мислителя, найважливіше для розуміння його і суспільного ідеалу — федералізм.

Певний вплив на М. Драгоманова та його однодумців ідей П. Прудона тут незаперечний. У програмному передньому слові до «Громади» читаємо: «А Прудон недурно ж каже: «Хто каже: воля — каже федерація, або не каже нічого; хто каже республіка — каже: федерація, або не каже нічого; хто каже: соціалізм — каже: федерація, або вп’ять не каже нічого»2. Але анархістське вчення Прудона Драгоманов сприймав крізь призму власного федералістичного ідеалу «громадівського соціалізму». Федералізм Драгоманова, на відміну від прудонівського «економічного федералізму» (відповідно, політичного анархізму) — це краща форма політичної організації життя народів, державна форма, шо спроможна вирішити національне питання. Принцип федералізму використовувався М. Драгомановим також при розгляді питань соціального і політичного визволення трудящих, він поширювався на всі сфери життя людей: приватного та громадського, політичного й економічного.

У зв'язку із цим варто пригадати слова відомого канадського українознавця І. Лисяка-Рудницького: «Будь-хто, хто взагалі чув про Драгоманова, знає, що вій був федераліст. Люди вважають, що його метою була федералізація Росії, проте насправді цей федералізм був універсальним принципом. Для політичного мислителя, який брав автономію особистості за вихідний пункт і який відкидав будь-яку форму авторитаризму, федерація — поєднання осіб із рівними правами в групи та спільності й співробітництво останніх у більших спілках — є єдиним шляхом до подолання атомізації суспільства»3.

Справді, федералізм М. Драгоманова здасться чимось глибшим, під просто раціональним проектом державного устрою. Драгоманське розуміння федералізму не можна відокремлювати від пронизуючого увесь його світогляд прагнення до визволення, вільного розвитку людини, будь-якої, навіть найменшої людської спільності й нації як такої. Ось як висловлений цей суспільний ідеал у передньому слові до «Громади»: «І громада мусить бути спілкою вільних осіб.

От дійти до того, шоб спілки людські, великі й малі, складались і таких вільних людей, котрі по волі посходились для спільної праці й помочі у вільні товариства, — це й есть та ціль, до котрої добиваються люде, і котра зовсім не подібна до теперішніх держав… Ціль та зветься безчачальство. своя воля кожному й вільне громадство й товариство людей і товариств»4 .

Соціалістично- утопічний характер розуміння М. Драгомановим анархії (безначальства) очевидний, а сам термін, можливо, завдячує своєю появою впливові П. Прудона. Федералізм у цьому випадку — форма реалізації анархічного (соціалістичного) ідеалу. В роботі «Історична Польша і великоруська демократія» читаємо: «У своєму практичному застосуванні теорія анархії веде до федералізму»5 .

І. Франко писав у передмові до видання листів М. Драгоманова: «В переднім слові до «Громади» Драгоманов під враженням кружка свіжих знайомих анархістів-федералістів у Женеві підпустив на власну руку їх програмові ідеї також у програму «Громади»…»6 Однак, не кажучи вже про перебільшення впливу на мислителя С. Подолинського та ін., є незаперечні свідчення, що М. Драгоманов був переконаним федералістом ще у Києві до 1876 р.

Уже 1873 р. він писав у організованому ним відкритому листі з України до газети «Правда» — органу галицьких «народовців»: «Яко слов'яни і українці, ми признаємо себе друзями федеральної системи — ц. є. не стільки федералізму коронних країв, скільки федералізму народностей і широкого самоуправу земського і громадського…»7

Більше того, вже у перші емігрантські роки М. Драгоманов активно пропагував свої федералістичні погляди серед тих самих анархістів, під впливом яких нібито перебував. Л. Дейч згадував, що для членів редакції женевського анархістського органу «Община» ідеї М. Драгоманова володіли величезною привабливістю. Вони фактично перейняли драгоманівський федералізм: «Думка про «кінцеву мету» нібито зовсім випарувалась з нашої свідомості, замінившись уявою про федералістичний лад»8 .

Федералістичні погляди М. Драгоманова сформувалися рано, очевидно, ще в 60-ті рр. Однак вони не залишались незмінними. Як зазначає відома дослідниця творчості мислителя Р. Іванова, демократична основа федералістичної концепції М. Драгоманова постійно

становила наріжний камінь його світогляду. Проте змінювалась форма реалізації федералістичного ідеалу. В другій половині 70-х років XIX ст, у період революційного піднесення, він висунув програму безначальної спілки громад як кінцевої мети суспільних перетворень. У 80-ті рр., в часи реакції, М. Драгоманов прийшов до більш реалістичного погляду на можливі перетворення в Росії . Вів розробив програму місцевої і крайової автономії за умови проведення демократичних реформ 9.

Драгоманівський федералізм 70-х рр (дуже чітко висловлений у «Передньому слові до «Громади») — це уявлення про майбутнє суспільство соціальної рівності, вільну федерацію вільних громад. Саме цю теорію ми маємо на увазі, говорячи про так званий «громадівський соціалізм». «Передне слово до «Громади» подає характерну для утопічного соціалізму картину вільної спілки вільних людей, що працюють на спільній землі або підприємстві. Громади у цьому суспільстві соціальної рівності об'єднуються в спілку громад, останні — в спілку спілок. Однак (і це також характерно) уявлення про конкретні шляхи переходу до федерації громад у М. Драгоманова подекуди розмиті: «Для нас, українців, стати одвертими федералістами, розпрощатись з всеросійською казенщиною і центрами, значить вернутись просто до своїх мужицьких хат і громад, стати й вільними, й народовцями, й славянами, й космополітами, — й підняти війну за мужицькі хати й громади проти царства, попівства, панства, купецтва…»10

Але вже в ці роки М. Драгоманов виробляє положення про федерацію слов'янських народів («…державні пута, котрі тепер плутаються на ногах українських, розтопляться тільки у вільній спілці всеслов'янській»11 ), яка потім має злитися з іншими народами у всесвітню федерацію. У програмі журналу «Громада», написаній разом з С. Подолинським та М. Павликом у 1880 р, М. Драгоманов наголошує, що національні меншості України (болгари, німці та ін.) також об'єднані у громади, «мусять мати в усьому рівне право й одинакову волю з українцями»12 . Як бачимо, драгоманівському федералізмові з самого початку були притаманні глибокий гуманізм, інтернаціоналізм, переконання у праві всіх національностей і найменших національних груп на вільний розвиток. Усі ці риси характеризували федералістичну концепцію мислителя і в пізній період його творчості. «Ми не хочемо панування однієї народності над другою, ми прихильники широкої федерації і переконані, шо кожен народ може розвиватись успішно тільки на основі самостійного життя і повної свободи»13, — писав він 1884 р.

Як і класичні федералісти XVIII — початку XIX ст, М. Драгоманов виступав проти політичного централізму та бюрократичних форм і методів правлння, що сприяли гнобленню пануючими верствами «сильної» нації інших народів. Цікаво, шо він, на відміну від багатьох поколінь революціонерів, не ідеалізував республіканський лад як такий. М. Драгоманов був переконаний (і особливо чітко висловив це у 80-ті роки), що до нового суспільства приведе не встановлення революційної влади зі збереженням централізму в унітарній державі, а розвиток місцевого самоврядування, децентралізація.

Він побоювався, що в Росії на зміну поваленому самодержавному деспотизмові прийде колективний революційний деспотизм, як це сталося у Франції після Великої революції. «Франція, — писав М. Драгоманов, — у якій з 1789 р. складено сімнадцять конституцій, зазначала с тих пір чотири революції, і все ж таки вона пережила три солдатські перевороти, і тільки з недавнього часу має слабкі та нерозвинуті початки муніципального самоврядування, все ще не повну свободу друку і зборів і свободу асоціацій: у Франції навіть синдикальні камери робітників не визнані законом і, що найхарактерніше, існування цих асоціацій робітників, як і багатьох інших свобод, суперечить саме законам, що були видані під час великої революції…»14.

Більше того, на думку М. Драгоманова, за державної централізації взагалі не може бути справжньої політичної свободи. Обґрунтовуючи свої висновки, він вказував, що політичні перевороти в Європі кінця XVIII — першої половини XIX ст. тільки вдосконалювали централізовану бюрократичну машину управління. Серйозно про політичну свободу можна говорити, вважав М. Драгоманов, тільки в таких країнах, як федеративна Швейцарія, Англія з її системою станових і корпоративних привілеїв, привілеїв графств і міст, муніципальна Бельгія, колишня федеративна республіка Голландія та скандинавські держави, тобто країни, де система державної централізації ніколи не мала великої сили 15.

Неодноразово застерігав М. Драгоманов і проти революційної централізації, особливо в Росії, де вона «тим небезпечніша для справи свободи, що в цій країні, при нерозвинутості маси, найімовірніше можна побоюватись диктатури цілком реакційної, навіть після тимчасового успіху революції прогресивної». Тому він закликав усі прогресивні сили країни, особливо ж соціалістів «намагатись підірвати принцип влади і централізації, і в практиці, і в теорії та грунтувати всі свої плани й дії і до, і під час, і після перевороту на принципі протилежному: децентралізації та федерації» 16.

На його думку, гарантувати свободу громадян, товариств і народів може лише федеративний лад, утворений на засадах децентралізації, як вільна спілка вільних і самостійних у місцевих справах громад. Причому М. Драгоманов обстоював федерацію не національну, а, по суті, політичну: «…Я завше був і єсть прихильником автономії українців в формі автономії земської і громад, повітів

і країн, в котрій, як я змагався показувати десяток разів, найліпше може виявитись і автономія національна» 17.

Із федералістичним ладом пов'язував М. Драгоманов і вирішення соціальних суперечностей тодішнього суспільства, локладаючи надії на розвиток робітничого руху: «Бачучи, що в Європі йде, навіть під політичною централізацією і при зростанні міжнародної економічної солідарності, рух до адміністративної автономії громад і провінцій, ми можемо сподіватись, що всі держави колись наблизяться до швейцарського типу, причому зростання освіти та ініціативи чорноробських класів буде впроваджувати у державі цього типу все більше і більше соціальної справедливості»18 .

Взагалі Швейцарію М. Драгоманов вважає єдиною федеративною державою в Європі й у багатьох відношеннях взірцем федеративного ладу. Він навіть популяризував було швейцарську модель у брошурах для простого народу19 . Щоправда, й вона після 1848 р. частково обмежила федералізм, державну автономію кантонів, упорядкувала законодавство і збільшила адміністративну силу спільного уряду, певним чином підпорядкувавши уряди кантональні, хоча все ж залишила для кантонів дуже широкі права, так само, як і в кантонах — для «громад».

В цілому сучасна М. Драгоманову Європа ілюструвала скоріше занепад федералізму, і він це добре усвідомлював. Однак мислитель підкреслював, шо при цьому навіть в старих централізованих державах, як Англія і Франція, дедалі більше поширюється так званий адміністративний децентралізм у формі міської, провінційної та сільської автономії. М. Драгоманов характеризував це явище як торжество принципу федералізму, хоч і без цього терміну20.

М. Драгоманов обстоював тезу про необхідність й історичну неминучість децентралізації. Він вважав, що централізація послаблює суспільні сипи, зменшує ініціативу, ізолює сусідні громади, примушуючи їх керуватися вказівками з далекого центру. Централізації властиве прагнення підводити всю різноманітність під один шаблон, викликати розлад між силами, що без цього діяли б в одному напрямі21 .

Значить, робить висновок М. Драгоманов, сутність питання про централізацію та бюрократизм, децентралізацію та самоврядування не в тому, де перебуває центр, які й скільки районів йому підпорядковано, а в тому, наскільки широкі права місцевого самоврядування та його самостійність по відношенню до центрального адміністративного апарату.

М.Драгоманов був принциповим противником централізму в державному будівництві. Однак він не заперечував того факту, що централізована велика держава історично була кроком вперед від середньовічної роздрібненості. Вчений вважав, проте, що державний, бюрократичний централізм в Росії другої половини XIX ст. уже вичерпав себе, став на перешкоді історичного прогресу. Натомість федеративно-демократичиий рух М. Драгоманов оцінював як «синтез миру і прогресу» й вважав його не експериментом, а висновком історії22 .

Демократична децентралізація, яку він проповідував, передбачала встановлення місцевої автономії та самоврядування. М. Драгоманов розрізняв демократичну децентралізацію на засадах самоврядування та деконцентрацію влади (систему намісництв)23 . Децентралізація, за М. Драгомановим, — це підґрунтя для федерації, в котрій місцеві власті в особі «громад» беруть участь в утворенні суверенітету союзної держави. Особливого значення він надавав самоврядуванню громад («вольності в громадському устрої»). В ньому він вбачав форму, що сприяє економічному і культурному розвиткові народів країни24.

Водночас Драгоманов активно шукав конкретних шляхів можливого переходу до федералістичного ладу в Росії. Ці пошуки привели його до переконання, шо «українські автономісти зроблять найрозумніше, коли рішуче зв'яжуть долю свою з долею земств на Україні і, значить, в усій Росії». Він звернув увагу на передові земства, шо виступали за конституцію, демократичні свободи та місцеве самоврядування. У земствах, як офіційних установах, він вбачав можливу базу для поступових легальних перетворень російської державно-бюрократичної машини. На думку М. Драгоманова, 25-літня історія земських установ довела, що кращі земства (серед яких українські чернігівське та херсонське) фактично стали на шлях децентралізації. «Можна сказати, — писав він, — що політично-адміністративні ідеали російських земств, великоруських, як і українських, є однакові з програмою наших кирило-мефодіївських братчиків, звісно, без їх занадто ідеального для теперішнього стану федерального американства»25 .

Для аналізу федералістичних поглядів Драгоманова у 80-ті роки і ггТЗнГше першорядне значення має робота «Вільна спілка» (1884), яка фактично є проектом конституції оновленої Росії . Історія її створення така.

  1. Див. про це: Сокуренко В.Г.Демократические учения о государстве и праве на Украине во второй половине ХІХ века ( М. Драгоманов, С. Подолинский, О. Терлецкий). – Львов, 1966.-С.70-72

  2. Громада: Українська збірка, впорядкована Михайлом Драгомановим. –Женева, 1878.- С.568

  3. Rudnytsry I.L. Drahomanov as a Political Theorist // Mykhaylo Drahomanov^ A Symposium and Selected Writings (The Annals of the Ukrainian Academy of Art and Sciences in the U.S.) - Spring 1952.- V.2-N1(3).- P.74.

  4. Громада: Українська збірка.-С.41

  5. Драгоманов М.П.историческая Польша и великорусская демократия//Драгоманов М.П. Собрание полит. Соч. – Париж, 1905.-Т.1.-С.124.

  6. Франко І.Я. Передмова до видання «Михайло Драгоманов. Листи до Ів.Франка і інших.1881-1886»//Франко І.Я. Зібр. ТВ.у 50 т.-К.,1982. – Т.37. – С.191.

  7. Драгоманов М.П. Австро-руські спомини (1867-1877)//Драгоманов М.П. Літ.-публіцист. Праці. –К., 1970. –Т.2.-С.218.

  8. Дейч Л.Г. Русская революционная эмиграция 70-х годов. – Пг., 1920.-С.8

  9. Іванова Р.П. Михайло Драгоманов у суспільно- політичному русі Росії та України (ІІ половина ХІХ ст..)- К., 1971.-С.40.

  10. Громада: Українська збірка.-С. 568.

  11. Там само. –С. 96.

  12. Громада. – 1880. - № 1.-С.2.

  13. Драгоманов М.П. Вольный союз – Вільна спілка. Опыт украинской політико-социальной программы. Свод и объяснения//Драгоманов М.П. Собр. полит. соч. – Т.1. – С. 200.

  14. Драгоманов М.П. Историческая Польша и великорусская демократия// Там само. – С.259.

  15. Драгоманов М.П.Великорусский интернационал и украинско – польський вопрос. – Казань. 1906. – С. 63-64.

  16. Драгоманов М.П. «Народная воля» о централизации революционной борьбы в России // Драгоманов М.П. Собр. Полит. соч. –Т.2.- С.401-402.

  17. Драгоманов М.П. Листи на Наддніпрянську Україну // Драгоманов М.П. Літ.- публ. Праці. –Т.1.- 471.

  18. Драгоманов М.П. «Царство Божие внутри вас» Л. Толстого. – Киев,1907. – С.14-15.

  19. Драгоманов. М.П. Шістьсот років Швейцарської спілки (1291-1891). – Львів, 1892. – 33с.

  20. Драгоманов М.П. Чудацькі думки про українську національну справу. – К., 1913. С.134.

  21. Драгоманов М.П. «Народна воля» о централизации революционной борьбы в России. // Драгоманов М.П. Собр. полит. соч. – Т.2.- С. 403.

  22. Драгоманов М.П. Германство на Востоке и московщина на Западе.// Там само. – С.511.

  23. Сокуренко В.Г. Демократические учения о государстве и праве на Украине во второй половине ХІХ века. – Львов, 1966. – С.85.

  24. Драгоманов М.П. Конституция и народ. // Драгоманов М.П. Собр. полит. соч. – Т.2. – С. 653-657.

  25. Драгоманов М.П. Чудацькі думки про українську національну справу. – С.135.

  26. Кистяковский Б.А. Драгоманов М.П. Его политические взгляды, литературная деятельность и жизнь // Драгоманов М.П. Полит. соч. – М.- 1908. – Т.1.- С. ХVIII-ХІХ, ХХІІ.

  27. Драгоманов М.П. Вольный союз – Вільна спілка. С.282.

  28. Там само. – С.316.

  29. Weber M. Zur Lage der bürgerlichen Demokratie in Russland // Archiv fuer Sozial wissenschaft und Sozial Politik. – Tubingen, 1906. – B. 22. – S.267

  30. Див. про це детальніше: Скакун О.Ф. Политическая и правовая мисль на Украине (1861-1817). – Харьков, 1987. – С. 88-90.

  31. Драгоманов М.П. Листи до Ів. Франка і інших. – С.296 – 297.

  32. Драгоманов М.П. «Царство Божие внутри вас» Л. Толстого. – С.15 -16.